Чи варто аплодувати після приземлення літака - експерти пояснили

Автор фото, Serenity Strull/ BBC
- Author, Кармен Робертс
- Published
- Час прочитання: 6 хв
Чому кілька секунд оплесків після приземлення літака можуть викликати напрочуд бурхливу реакцію - і що, на думку психологів, за цим стоїть.
За 20 років роботи тревел-журналісткою, мене критикували за багато речей. Але я ніколи не думала, що спровокую таке обурення в інтернеті лише через те, що я зізналася: мені цілком подобається плескати, коли літак приземляється.
Щоправда, коли публікувала допис, я розуміла, що зачіпаю чутливу тему. Оплески після приземлення літака - одна з тих дивних туристичних звичок, які розділяють людей на два табори. Мені було цікаво, наскільки гостро вони на це реагують. Як виявилося - дуже гостро.
Одні підписники вважали цю традицію милою. Інші були обурені. Один настільки обурився моїм зізнанням, що публічно - і досить грубо - заявив, що відписується від мене.
У нашій родині оплески після приземлення літака стали своєрідним ритуалом.
Коли ми приземляємося, один із моїх 12-річних синів-близнюків починає аплодувати. До нього приєднується брат, а іноді оплески підхоплює весь салон.
Старша донька зазвичай лише закочує очі, але зрештою теж плескає в долоні. І я разом із нею. Це перетворилося на нашу маленьку веселу сімейну традицію, своєрідний внутрішній жарт із дітьми. Хлопці вже наближаються до підліткового віку, тож я використовую будь-яку нагоду, щоб викликати в них усмішку.
Але мене інтригує інше: чому такий, здавалося б, невинний жест викликає такі різні реакції?
Авіаперельоти й без того сповнені поведінки, яка справді створює незручності для інших пасажирів: від відкидання крісла просто в особистий простір людини позаду до блокування багажної стрічки. На цьому тлі кілька секунд оплесків після приземлення здаються дрібницею.
То чому ж вони викликають не просто роздратування, а й збентеження, глузування та навіть оцінки того, наскільки досвідченим мандрівником є людина?
Опитування, проведене у 2025 році європейською бюджетною авіакомпанією Wizz Air серед 4500 пасажирів і 150 членів екіпажів, виявило цікаві відмінності у звичці аплодувати після приземлення.
Серед пасажирів, які літали не частіше одного разу на рік, 70% сказали, що плескають у долоні після посадки. Серед тих, хто здійснював понад 10 перельотів на рік, таких було близько 40%.
Причини для оплесків також відрізнялися. Згідно з опитуванням, пасажири Центральної та Східної Європи частіше пов'язували їх із полегшенням від того, що літак благополучно приземлився. Натомість жителі Західної Європи частіше пояснювали оплески бажанням відзначити роботу екіпажу.
За словами психолога Роба Стюарта, одне з можливих пояснень аплодисментів після приземлення - емоційні переживання, пов'язані із самим польотом.
Хоча для мільйонів людей авіаперельоти стали звичною справою, деякі пасажири й досі відчувають страх перед польотом. Для таких приземлення стає полегшенням, яке вони й виражають оплесками.

Автор фото, Carmen Roberts
Однак Стюарт вважає, що є ще один психологічний механізм, який пояснює, чому оплески швидко поширюються салоном літака.
"Як соціальні істоти, ми зазвичай не хочемо поводитися всупереч іншим. Тому, коли бачимо, що інші долучаються, то й самі починаємо аплодувати", - пояснює він.
Психологи називають це "соціальним доказом": коли інші щось роблять, ми сприймаємо їхню поведінку як сигнал, що й нам варто вчинити так само. В опитуванні Wizz Air кожен п'ятий респондент зізнався, що аплодував лише тому, що це робили інші.
Одна з моїх підписниць в Instagram дуже влучно описала це явище: "Я ніколи не починаю аплодувати першою, але завжди долучаюся. Мені це теж здається милим. Нам потрібно більше таких спільних моментів вдячності".
Противники оплесків
Але не всі аплодують від полегшення чи бажання не вирізнятися. Для когось приземлення означає початок довгоочікуваної відпустки або зустріч із близькими. Інші, як-от мої сини, просто насолоджуються цим моментом - або реакцією, яку він викликає.
Але якщо оплески можуть об'єднувати пасажирів, чому вони так дратують інших?
Вільям Пілсбері, авіаційний інженер і приватний пілот, категорично належить до табору противників оплесків.
"Ви ж не аплодуєте після того, як вас добре обслужили у стоматолога чи лікаря або на поромі? Або в супермаркеті? Чи в кав'ярні? Досить уже!!" - написав він у відповідь на мій допис.
Його заперечення відображає поширений аргумент: пілоти - професіонали, і безпечне приземлення літака - це саме те, за що їм платять.
Нікола Джарретт, яка часто подорожує міжнародними рейсами, дотримується такої ж безкомпромісної позиції.
"Терпіти цього не можу. Я вважаю само собою зрозумілим, що пілот - професіонал, і сприймаю такі оплески як неймовірно поблажливий жест", - написала вона.
Вона також пов'язує цю звичку з представниками певних національностей і людьми, які нечасто подорожують. Це додає до дискусії ще один вимір: чи не стали оплески після приземлення своєрідним маркером того, яким досвідченим чи недосвідченим мандрівником вважають людину.
Однак докторка Марта Ньюсон, фахівчиня з поведінкових наук і доцентка психології Університету Гринвіча у Великій Британії, припускає, що дискомфорт може бути пов'язаний не стільки із самими оплесками, скільки з тиском, який вони створюють.
У літаку, де пасажири змушені перебувати разом у замкненому просторі, оплески для когось можуть здаватися "надто пафосними", а ті, хто не долучається, ризикують виглядати невдячними.
На думку науковиці, причина дискомфорту може полягати не стільки в поганих манерах, скільки в "табу, конформізмі та незручності за інших".
У цьому є показова суперечність.
Для тих, хто аплодує, цей ритуал може на мить створити відчуття спільності.
А ті, хто його засуджує, відмовляючись долучатися, ніби підтверджують власне уявлення про те, як має поводитися досвідчений мандрівник.
І все ж, як зауважує Ньюсон, "голосно засуджувати тих, хто аплодує, - можливо, саме це є значно серйознішим порушенням етикету!"
Що кажуть члени екіпажу
Звісно, найчастіше оплески після приземлення чують саме бортпровідники.
В опитуванні Wizz Air майже дві третини опитаних бортпровідників вважали, що пасажири стали рідше аплодувати. Водночас вони зазначали, що частіше чують оплески після незвичних польотів або рейсів із сильною турбулентністю.
Однак не всі члени екіпажу вважають цю звичку дратівливою. Один із бортпровідників, який попросив не називати його імені, сприймає оплески як простий спосіб подякувати пілотам за те, що вони безпечно доправили пасажирів до місця призначення.
"Не знаю, коли аплодувати після приземлення стало вважатися несмаком. На мій погляд, це чудове вітання з часів, коли подорожі мали певний шик", - написав він.
І зізнався в дещо справді чудовому: "А іноді я сам починаю аплодувати, сидячи на відкидному кріслі бортпровідника, звідки мене ніхто не бачить".
Найбільше мене дивує, скільки всього ми встигаємо вкласти у жест, який триває лише кілька секунд.
Я вже два десятиліття подорожую у професійних справах, але, схоже, моя любов до оплесків після приземлення все одно може виставити мене в очах інших недолугою мандрівницею.
І хоча я розумію, чому деяких пасажирів це може дратувати, я не можу стримати усмішки, коли один із моїх хлопців починає аплодувати, до нього приєднується брат, а згодом оплески лунають уже по всьому салону.
Моя донька, мабуть, і далі закочуватиме очі. Але підозрюю, що все одно аплодуватиме.
End of Підписуйтеся на нас у соцмережах
































