Гуллівер: чому за казковою пригодою ховається одна з найжорсткіших книжок в історії

Автор фото, Alamy
- Author, Тамлін Магі
- Role, ВВС
- Published
- Час прочитання: 6 хв
300 років тому вийшла книжка Джонатана Свіфта "Мандри Гуллівера". Багато хто знає її як кумедну історію про чоловіка, який потрапив до країни крихітних людей. Але оригінальний твір мав зовсім інший зміст.
Чоловік приходить до тями після кораблетрощі й раптом розуміє, що не може поворухнутися. Його руки, ноги й навіть волосся прив'язані до землі тоненькими мотузками. Навколо снують крихітні чоловічки. Вони видираються на його тіло й намагаються вирішити, що робити з несподіваним велетнем.
Так починається одна з найвідоміших історій світової літератури - "Мандри Гуллівера" англійського письменника Джонатана Свіфта. Книжка вперше побачила світ 1726 року.
Навіть якщо ви ніколи її не читали, то напевно бачили мультфільми, ілюстрації чи перекази цієї історії. Гуллівер і ліліпути давно стали частиною масової культури. Але є дещо, про що багато читачів навіть не здогадуються: оригінальний роман був зовсім не безневинною казкою про пригоди серед дивовижних істот.
За мандрами головного героя ховалася гостра сатира на суспільство, політику, науку й людську природу. Деякі епізоди книжки настільки похмурі й неприємні, що видавці просто викидали їх із книжки.
Як пригодницький роман став дитячою казкою
В оригінальній книжці Гуллівер здійснює чотири подорожі. Під час першої він потрапляє до Ліліпутії - країни крихітних людей. Під час другої опиняється серед велетнів, а під час третьої відвідує фантастичні місця, де зустрічає дивакуватих учених і спостерігає за їхніми безглуздими експериментами.

Автор фото, Getty Images
Але найхимерніша пригода чекає на нього попереду. Під час четвертої подорожі Гуллівер знайомиться з гуїгнгнмами - розумними конями, які вміють говорити, живуть за законами логіки й не знають людських вад. Поруч із ними мешкають єгу - грубі, примітивні істоти, які зовні дуже нагадують людей.
Поступово Гуллівер починає вважати коней уособленням досконалості, а людей - огидними створіннями, які не заслуговують на повагу. Повернувшись додому, він настільки розчаровується в людстві, що воліє проводити час у стайні, спілкуючись із кіньми.
Для читачів, які звикли до дитячих версій "Мандрів Гуллівера", такий фінал може стати справжньою несподіванкою.
Адже спочатку Свіфт задумував зовсім не пригодницьку історію. Сам письменник казав, що хотів не стільки розважити читачів, скільки "роздратувати світ". Він прагнув змусити людей замислитися над власними вадами й тим, наскільки безглуздими бувають суспільні порядки.
Однак невдовзі після виходу книжки її почали змінювати. Видавці прибирали політичні випади, пом'якшували грубі вислови та викидали епізоди, які вважали неприйнятними для юної аудиторії.
Особливо велику роль у цьому відіграв видавець Френсіс Ньюбері. Наприкінці XVIII століття він випустив скорочену версію роману, з якої зникли цілі частини оригінальної історії. Зокрема, читачам більше не розповідали про країну вчених-експериментаторів і розумних коней, які вміють говорити.
У результаті від сатиричного твору залишилася переважно історія пригод Гуллівера серед ліліпутів і велетнів. Саме ця версія згодом і закріпилася в масовій свідомості.
Вчені, коні та незручні подробиці
Оригінальний роман Свіфта був набагато провокативнішим, ніж звичні нам перекази. У ньому вистачало грубого гумору, непристойних натяків і сцен, які сьогодні могли б викликати чимало запитань у батьків, що купують книжку дитині.
Наприклад, у Ліліпутії Гуллівер якось гасить пожежу в королівському палаці, справляючи на нього малу нужду.
В іншій частині роману він помічає на тілах мешканців країни велетнів прищі, виразки та інші неприємні подробиці. Через величезні розміри людей усе це виглядає особливо огидно.
Але за такими епізодами ховалася не просто любов автора до провокацій. Так Свіфт показував людське тіло без прикрас і нагадував читачам: людина не така прекрасна й велична, якою звикла себе вважати.

Автор фото, Getty Images
Діставалося від письменника й ученим. В одній із частин книжки Гуллівер відвідує академію, де дослідники займаються абсолютно безглуздими експериментами. Одні намагаються добувати сонячне світло з огірків, інші проводять дивні досліди над тваринами. Наприклад, накачують повітря в собак.
Так Свіфт висміював наукові дослідження, які не приносять жодної практичної користі, але дають їхнім авторам змогу вдавати із себе видатних вчених.
Не менше діставалося політикам, релігійним діячам і судовій системі. Письменник показував, наскільки дріб'язковими, пихатими й жорстокими можуть бути люди, коли отримують владу.
Чому письменник жорстоко висміював людей?
Одне з найбільш суперечливих питань, яке літературознавці досі обговорюють: чи справді Джонатан Свіфт ненавидів людство?
Деякі його сучасники та критики вважали, що так. Особливо їх обурювала четверта подорож, у якій люди постають огидними істотами, що поступаються тваринам і розумом, і моральністю.
У XIX столітті англійський письменник Вільям Мейкпіс Текерей називав роман брудним і непристойним. Інші критики пояснювали похмурий погляд Свіфта на світ його власними психологічними проблемами.
Але є й інше пояснення. На думку дослідників, письменник не просто ненавидів людей, а намагався змусити їх подивитися на себе збоку.

Автор фото, Getty Images
Свіфт був відомим політичним сатириком. Він висміював можновладців, критикував суспільні порядки й виступав проти несправедливості. Його обурювали людська жадібність, марнославство, лицемірство та байдужість до чужих страждань.
Історик Гестер Грант вважає, що письменник навмисно показував людство в найнепривабливішому світлі, аби струсонути читача й змусити його діяти.
"Він показує людство з найгіршого боку, бо хотів вивести читача зі стану бездіяльності. Люди продовжують жити звичним життям, хоча навколо відбуваються жахливі речі, - пояснює вона. - Він наче б'є нас по голові й каже: "Ось які ви насправді. То зробіть же щось!"
Книжка, яка стала більшою за свого автора
За три століття "Мандри Гуллівера" стали одним з найвідоміших творів англійської літератури.
За мотивами роману знімали фільми, ставили вистави, створювали мультфільми й комікси.
Гуллівер з'являвся навіть у сучасних творах, зокрема в серіалі "Доктор Хто" та коміксі "Ліга видатних джентльменів".
Вплив книжки вийшов далеко за межі літератури. Наприклад, назва пошукової системи Yahoo відсилає до єгу - грубих людиноподібних істот з роману Свіфта.
А описана письменником машина, яка за допомогою обертання ручки могла автоматично створювати книжки й математичні формули, сьогодні здається майже передвісником штучного інтелекту.

Автор фото, Getty Images
У XX столітті до оригінального роману знову зверталися відомі письменники. Серед них - Джордж Орвелл і Сильвія Плат.
Орвелл вважав, що похмурий образ суспільства розумних коней у Свіфта багато в чому нагадує сучасні тоталітарні системи.
Але, мабуть, найцікавіше в історії цієї книжки те, наскільки сильно її справжній зміст відрізняється від образу, який склався в масовій культурі.
Англійський письменник Редьярд Кіплінг якось зауважив, що "Свіфт хотів звинуватити все людство, але зрештою залишив світові дитячу книжку".
Можливо, сам автор здивувався б, якби дізнався, що його твір читають і через 300 років. Щоправда, часто зовсім не так, як він задумував.
"Думаю, він був би у відчаї", - каже професорка Ебігейл Вільямс.
За її словами, Свіфт дуже критично ставився до того, як спрощувалася культура.
Водночас у його власних творах чимало гри з непорозуміннями та хибними тлумаченнями.
"Тож, можливо, йому навіть сподобалося б, що його книжку й досі неправильно розуміють".
End of Підписуйтеся на нас у соцмережах






















