Пляж кісток закатованих. Росія намагається забути радянські репресії, але озеро знову і знову повертає докази

Для когось озеро для купання в Ємві - "чудове місце", мальовнича водойма з лебедями, де приємно освіжитися у спекотний літній день.

Інші називають його кладовищем.

"Усе місто знає, що там кістки лежать шарами одна на одній", - написав один із користувачів у соцмережах під фотографією штучного пляжу в північній російській Республіці Комі.

Десятиліттями місцеві жителі купаються в цьому озері. Проте воно з'явилося після того, як екскаватори вибрали ґрунт на місці братської могили жертв радянської системи ГУЛАГу - сумнозвісної мережі таборів примусової праці.

Жителі міста регулярно знаходять на березі людські кістки.

Тут немає ані пам'ятника, ані меморіальної таблички на згадку про загиблих, яка могла б попередити про історію цього місця. Влада ніколи не позначала цю ділянку як місце поховання.

Під час нещодавньої дискусії про те, що робити з людськими рештками, російські чиновники навіть не захотіли підтвердити, що кістки належать в'язням ГУЛАГу.

У 1980-х роках тут вирішили створити штучне озеро та пляж із парасольками від сонця та кабінками для переодягання. Під час робіт екскаватор разом із землею підняв на поверхню людські рештки та уламки дерев'яних трун.

Утім, це не зупинило будівництво на цій ділянці, що розташована за понад 1 000 км на північний схід від Москви.

У котлован спрямували воду з підземних джерел, і відтоді жителі Ємви, де живе близько 15 000 осіб, постійно там купаються.

Але п'ять років тому пожежа в цій місцевості та приїзд групи дослідників спровокували нові суперечки щодо того, що робити з кістками.

Дехто з місцевих казав, що всю територію слід знову розкопати, а всі рештки перепоховати. Інші закликали встановити хрест на цьому місці. Ще частина стверджувала, що не варто зчиняти галас — мовляв, ГУЛАГ був не таким уже й жахливим, а табори заселяли виключно злочинці.

У підсумку місцева влада не зробила нічого.

Така бездіяльність відображає ширшу тенденцію в Росії, де місця масових поховань того періоду рідко якось позначають.

Люди, які намагаються досліджувати ці події чи вшановувати пам'ять жертв, зазнають переслідувань, а тема системи ГУЛАГу стає дедалі більшим табу.

За оцінками Московського музею історії ГУЛАГу, який влада змусила закритися цього року, з 1930 по 1956 рік через радянські табори, виправні колонії та в'язниці пройшли близько 20 мільйонів людей.

Близько чотирьох мільйонів із них були засуджені з політичних мотивів.

Протягом цього періоду репресій, за часів Сталіна та одразу після нього, у місцях позбавлення волі загинули понад два мільйони людей. Шість мільйонів зазнали примусового переселення у віддалені регіони Радянського Союзу.

Ємва, що мовою комі означає "чиста вода", виросла з табору примусової праці, заснованого у 1928 році. Більшість людей, які живуть у цьому районі - нащадки в'язнів ГУЛАГу або його охоронців. Те саме стосується й усього регіону Комі. Навіть зараз у Ємві діє чоловіча виправна колонія.

Умови життя в північних таборах, оточених субарктичною тайгою, були жорстокими. Житла для в'язнів бракувало. І навіть узимку, коли температура опускалася до -50 °C, багато хто жив у землянках або наметах.

З ранку до ночі вони валили дерева, щоб прокласти залізницю через ліс. Їхній щоденний раціон складався з 400 грамів хліба і тарілки супу.

За оцінками істориків, через табори в Комі пройшли понад мільйон в'язнів — як політичних, так і кримінальних, хоча точних даних про те, скільки з них там загинуло, немає.

Коли у 2021 році пожежників викликали гасити траву неподалік, вони виявили там кістки щонайменше трьох людей. Це й змусило місцеву владу втрутитися.

Слідчі встановили, що решткам щонайменше 15 років і на них немає слідів насильницької смерті. Вони не стали відкривати справу "у зв'язку з відсутністю складу злочину".

У рішенні слідчих зазначалося, що місце, де знайшли кістки, у період між 1930 і 1950 роками слугувало "неофіційним місцем масового поховання в'язнів ГУЛАГу".

І на цьому справа б і закінчилася, якби через шість місяців з обласного центру, Сиктивкара, не приїхала група дослідників, які спеціалізуються на історії ГУЛАГу.

"Ми поїхали на кар'єр, і нам навіть не довелося нічого шукати — кістки траплялися одразу", — розповів BBC News письменник і краєзнавець Григорій Спічак.

Тоді інший дослідник, Ігор Сажин, зазначив:

"Ми знайшли ребра і тазові кістки. Їх неможливо переплутати з рештками тварин.

Залишати їх у такому вигляді — просто нелюдяно. Ємва продовжує жити своїм життям, не бажаючи визнавати це жахливе нагадування про минуле".

Згідно з російським законодавством, влада зобов'язана реєструвати та позначати нововиявлені місця поховань — у тому числі "могили жертв масових репресій" — і, за потреби, перепоховувати рештки.

Сажин звернувся до прокуратури, але нічого не відбулося.

Майже через рік він попросив місцеву адміністрацію та церкву хоча б установити хрест біля озера.

Проте адміністрація повідомила прокуратуру, що після звернення до регіональної пенітенціарної служби, міністерства внутрішніх справ та місцевого краєзнавчого музею вона не знайшла жодних доказів того, що це могила в'язнів ГУЛАГу.

Утім, інші мають у цьому значно більшу впевненість.

"Це безумовно жертви ГУЛАГу, оскільки їх ховали без одягу та взуття, на глибині штика лопати", — написав у соцмережах дослідник Орест Романко.

Історія масових репресій у Росії — політично чутлива тема, і людей, які намагаються знайти місця масових поховань, переслідують.

Суд оштрафував Миколу Аракчеєва, директора музею історії ГУЛАГу на заході Росії, за проведення розкопок черепа "без відповідного дозволу".

Роберт Латипов, очільник Пермського відділення історичної організації "Меморіал", став фігурантом кримінального розслідування після того, як він разом із п'ятьма литовськими волонтерами впорядкував покинуте кладовище біля колишнього поселення для спецпереселенців і встановив хрест на одній із могил.

Справу закрили наступного дня після того, як про неї повідомили Володимиру Путіну на засіданні Ради з прав людини Росії у 2019 році.

Однак на тому ж засіданні президент висловився проти "необмеженого доступу" до радянських архівів.

"Ми знаємо, як працювало НКВС у 1930-х роках, і родичам не завжди може бути приємно, якщо справи їхніх предків будуть відкриті", — заявив Путін.

Купання заборонено

У 2025 році Державний архів Росії почав класифікувати справи жертв політичних репресій як документи "для службового користування".

Цього року незалежний культурний простір Revolt Centre у Комі, який займався збором, вивченням та поширенням інформації про політичні репресії, визнали екстремістською організацією — так само як і "Меморіал", організацію, створену для дослідження порушень прав людини в СРСР, яку також заборонили в РФ.

Тим часом московська влада замінила Музей ГУЛАГу Музеєм пам'яті, присвяченим загиблим радянським громадянам під час нацистського вторгнення. До цього музей два роки простояв зачиненим під приводом порушення пожежної безпеки, а його директора Романа Романова звільнили.

Влітку 2022 року прокуратура заборонила купатися в озері в Ємві. Місцевий суд зобов'язав місцеву владу обстежити територію та перепоховати всі рештки до кінця року.

Проте Верховний суд Республіки Комі скасував це рішення, заявивши, що територію необхідно спочатку дослідити, аби встановити, чи дійсно вона є "місцем поховання жертв масових репресій".

"Інтерналізований сором"

Наприкінці минулого року розпочато виконавче провадження з метою змусити російських посадовців обстежити рештки в озері, однак його одразу ж зупинили.

ВВС звернулася до Генеральної прокуратури РФ, місцевої адміністрації та судової системи, але відповіді не отримала.

Сталінські репресії залишаються табуйованою темою, зазначила у коментарі для BBC News Лана Пилаєва, головна редакторка незалежного регіонального видання Komi Daily.

"Це ганебна тема, — сказала вона. — Це стосується й нащадків репресованих, можливо, через те, що в них досі зберігається залишковий, закарбований усередині сором через ярлик "ворог народу". Нащадки ж катів також не мають бажання досліджувати цю тему".

Цього літа влада встановила на березі озера знак "Купатися заборонено". Проте люди продовжують плавати, кажуть місцеві жителі.

Пилаєва розповідає: "Що справді дивує — то це те, що у людей немає жодних докорів сумління щодо купання серед кісток".

Додаткові матеріали підготувала Ольга Івшина.