Як російські вибори в Держдуму показують слабкість Путіна - ЗМІ

Незграбні спроби Кремля забезпечити потрібний результат на виборах свідчать про зростання тривоги щодо настроїв суспільства та війни, яка йде не за планом, пише у редакційній статті The Guardian.

У Росії 18-20 вересня відбудуться вибори до Державної думи - перші парламентські вибори після початку повномасштабного вторгнення в Україну.

Авторитарна влада Володимира Путіна не обмежена виборами, однак він усвідомлює небезпеку того, що без них його правління виглядало б нелегітимним, зауважує британська газета.

На думку авторів статті, це породжує суперечність, яку розв'язують за допомогою "керованої демократії". За цим евфемізмом стоять шахрайства та репресії, замасковані ритуальним голосуванням, яке проводиться відповідно до конституції. Це формально гарантує політичні свободи, але насправді служить лише президенту.

Проте організація такого результату має свої ризики для правлячого режиму.

Механізм фальсифікації виборів достатньо простий. Бюлетені можна вкидати в урни, на що провладні ЗМІ заплющать очі. Але надто очевидна крадіжка голосів може дати зворотний ефект.

"Якщо результати кардинально розходитимуться з уявленнями більшості людей про реальні суспільні настрої, авторитарний лідер ризикує продемонструвати власний страх перед справжнім демократичним волевиявленням. Це ознака слабкості", - пише The Guardian.

Кремль настільки побоюється будь-яких відкритих антивоєнних настроїв, що вирішив не допустити до виборів навіть "Яблуко" - слабку й давно маргінальну ліберальну партію, яка не має реальних шансів вплинути на результат.

Формально партію відсторонили через юридичні претензії, але, на думку авторів статті, ці підстави виглядали "такими надуманими, що межували з абсурдом".

"Яблуко" не належить до псевдоопозиційних партій, які створюють у парламенті видимість плюралізму, але водночас воно й не становить серйозної загрози режиму. Якби становила, партія навряд чи проіснувала б так довго. Востаннє партія була представлена в Думі у 2007 році, хоча й досі має депутатів у місцевих та муніципальних органах влади.

Особливо показово, що "Яблуко" виступає за припинення війни і дипломатію та мир.

Рішення не допустити носіїв такого послання навіть до сфальсифікованого голосування свідчить про те, що Кремль не впевнений у популярності своєї "спеціальної військової операції", яка мала тривати кілька тижнів, але тепер триває вже п'ятий рік, і кінця їй не видно.

Удари ракетами і безпілотниками, які Україна завдає по інфраструктурі глибоко на території Росії ускладнили для Москви можливість применшувати масштаб війни, яка прийшла буквально на її поріг.

"Реальність дефіциту пального та інфляції пробиває стіну пропаганди. Так само, як і людські втрати", - пише британське видання.

Справжню кількість російських втрат визначити важко, але, за оцінками, вона становить близько 1,5 мільйона, з яких сотні тисяч - загиблі. Станом на серпень BBC спільно з "Медіазоною" встановили імена 241 088 російських військових, які загинули від початку повномасштабного вторгнення в Україну. Але реальна кількість загиблих є вищою: поіменний список ґрунтується лише на публічно доступних даних.

За відсутності достатньої кількості добровольців військові вербувальники дедалі частіше вдаються до примусу, насильницького залучення або обману людей, змушуючи їх підписувати контракти.

Ходять чутки, які російська влада заперечує, що після завершення виборів може розпочатися масова мобілізація резервістів.

Тож навряд чи дивно, що Кремль не залишив і слабкої видимості дозволу на інакомислення. Механізм забезпечення результату виборів, який влаштовує президента, працює як добре змащена машина. Немає підстав вважати, що цього разу вона дасть збій.

Хоча Путіна не турбує добробут пересічних росіян, його турбує видимість того, що вони його підтримують.

"І що активніше Кремль працює над створенням виборчого "доказу" цієї підтримки, то менш упевнено він виглядає", - підсумовує видання.

Путін обирає "вічну війну"

Між тим, на думку західних журналістів, відчуття слабкості лише підштовхує Путіна продовжувати війну.

Про це пише колишній редактор The Guardian з міжнародної політики Саймон Тісдалл у колонці під назвою "Путін радше продовжуватиме вбивати, ніж визнає свою поразку".

Зазнавши невдачі на полі бою, Росія посилює систематичні щоденні атаки на цивільне населення, будинки, школи, лікарні, робочі місця та критично важливу інфраструктуру, від якої залежить життя людей. З наближенням морозної зими Росія знову намагатиметься зруйнувати українські системи водопостачання та енергомережу, залишивши мільйони людей без електрики.

"Це путінська версія "ночі ополудні" (знаменитий антитоталітарний роман британського письменника Артура Кестлера про сталінський терор 1930-х. - Ред.). Він радше вб'є всіх, ніж визнає, що програв", - пише Тісдалл.

Адже продовження війни для Путіна може бути менш ризикованим політично, ніж визнання провалу її початкових цілей.

Із цим пов'язана фундаментальна помилка американських переговорників, пише американський політичний оглядач і ведучий програми на CNN Фарід Закарія.

На його думку, команда Трампа помилково сприймає Путіна як прагматичного бізнесмена, з яким можна укласти взаємовигідну угоду.

Але Путін - "російський націоналіст, який прагне відновити владу й території, втрачені після розпаду Російської та Радянської імперій, навіть попри те, що його країна втрачає позиції на світовій арені в економічному, демографічному та політичному плані".

"Мимоволі замислюєшся, що має статися, щоб американська адміністрація усвідомила: Путін роками проводить зовнішню політику, спрямовану на послаблення Америки та її впливу", - пише Закарія у статті в Foreign Policy "Небезпечна ілюзія взаємовигідної угоди з Путіним".

Підхід адміністрації Трампа до припинення російсько-української війни фактично полягав у тому, щоб стати на бік Москви в цьому конфлікті. Трамп неправдиво заявляв, що у війні винна Україна, і називав президента Володимира Зеленського диктатором.

Його адміністрація заздалегідь погодилася з кількома російськими вимогами: що Україна не вступить до НАТО, що значна частина територій, захоплених Росією, не буде повернута, а також що чисельність української армії має бути обмежена. Американська військова допомога скоротилася, а США на певний час навіть призупинили життєво важливий обмін розвідданими, нагадує автор колонки.

Але дипломатія починається з розуміння людини, яка сидить навпроти вас за столом переговорів, зауважує Закарія.

Віткофф і Кушнер бачать перед собою бізнесмена, який шукає рішення, вигідне для всіх. Послужний список Путіна свідчить, що він зовсім інший: це людина, яка неодноразово була готова завдавати збитків самій Росії, дестабілізувати інші країни та ризикувати програшем, якщо це послаблює США.

Саймон Тісдалл висловлюється ще гостріше. На його думку, до нерозв'язної та нескінченної війни в України призвела "хронічна непослідовність і ненадійність США".

Попри те, що Україна зупинила наземне вторгнення і перенесла боротьбу на територію самої Росії, вона стала вразливішою до повітряних атак, ніж будь-коли. Значною мірою це сталося через те, що Трамп відмовився від дозволу Україні виробляти перехоплювачі для ракет Patriot і призупинив постачання зброї. Європі поки що не вдалося компенсувати цей дефіцит.

Відсутність надійних незалежних мирних процесів - ще один важливий чинник, який живить сучасний феномен "вічної війни", пише Тісдалл.

Трамп незграбно втрутився у суперечку між Києвом і Москвою, відверто ставши на бік однієї зі сторін. Він жодного разу не переймався питанням про те, хто має рацію, а хто винен у загарбницькій війні Путіна. Його метою було не врятувати життя людей, а отримати Нобелівську премію миру (а також вигідні російські енергетичні угоди).

Західна слабкість або готовність до компромісу переконує Путіна тиснути далі, підсумовує оглядач.

На думку обох авторів, помилково виходити з припущення, що Путін просто чекає на "вигідну угоду". Для нього сама війна може бути інструментом досягнення політичних цілей, а переговори мають сенс лише тоді, коли тиск і співвідношення сил змушують його переглянути ціну продовження війни.