Брати й сестра, яких батьки покинули в сумках, знайшли одне одного через десятки років

"Мене знайшли у картатій сумці, одягненого в блакитне".

Девід Макбрайд виріс у теплій і люблячій родині в Белфасті, але завжди знав, що його всиновили.

Проте лише у 15 років, коли він подав заявку на отримання свідоцтва про народження, щоб вступити до війська, він усвідомив, наскільки мало відомо про його походження.

Документ був майже порожнім. Його біологічні батьки були зазначені як невідомі, так само порожніми були рядки про місце й навіть дату народження.

Його прийомний батько розповів йому те небагато, що знав сам. Макбрайд був "підкидьком" - немовлям його знайшли покинутим на передньому сидінні незамкненого автомобіля.

Макбрайд із батьком вирішили з'ясувати все, що зможуть. Вони почали дослідження в місцевій публічній бібліотеці, переглядаючи газетні вирізки.

На момент, коли його знайшли, ця історія потрапила на перші шпальти, оскільки випадки, коли дітей залишали напризволяще тоді були майже нечуваними в Північній Ірландії.

Церква, пояснює Макбрайд, часто надавала підтримку або принаймні притулок матерям та їхнім дітям, які могли народитися поза шлюбом.

"Якщо жінка вагітніла поза шлюбом, її цуралися. І проблема полягала в тому, щоб приховати все це", - каже він.

Газетні вирізки дали йому небагато зачіпок, але все ж повідомляли, що про нього дбали. "Я був нагодований і добре доглянутий".

Він припускав, що його мати була молодою та наляканою. Він вирішив спробувати її знайти.

"Картаті близнюки"

Однак минули десятиліття, і попри пошуки та навіть участь у програмі BBC про підкинутих дітей, Макбрайд знайшов мало відповідей.

Тоді, заохочений сестрою, він вирішив пройти ДНК-тест.

Результат змінив усе. Він знайшов біологічну сестру.

"Це був чудовий шок... Наче настало Різдво", - каже він.

Її звали Гелен Ворд. Але замість того, щоб відповісти на його запитання про матір, вона сама мала не менше запитань: її також покинули немовлям.

"Мене знайшли в зеленій картатій сумці в телефонній будці, - каже Ворд. - Першою моєю думкою було, що ми - ті самі картаті близнюки".

Вони не були близнюками. Вони народилися з різницею у сім років і були знайдені по різні боки ірландського кордону. Проте схожість була вражаючою.

"Мене знайшов водій вантажівки, - каже Ворд. - У сумці була тепла пляшечка та змінний одяг. Я була дуже добре вдягнена й дуже тепло загорнута".

Як і Макбрайд, Ворд виросла в люблячій прийомній родині, але коли сама стала матір'ю, вирішила, що повинна дізнатися більше про свою матір.

Вона звернулася до соціального працівника з місцевості, де її знайшли, і їй показали свідоцтво про народження, подібне до того, яке Макбрайд побачив багато років тому. У ньому було зазначено: "мати невідома", "батько невідомий" і "дитину знайдено покинутою в телефонній будці".

"Я була дуже засмучена. Так багато запитань, і так складно знайти хоч якісь відповіді", - каже Ворд.

У наступні роки вона також продовжувала власні пошуки: розповідала свою історію в радіопрограмі зі дзвінками слухачів та знайшла поліцейського, який займався її справою у 1969 році, і водія вантажівки, що першим її знайшов.

Але лише після того, як друг подарував їй домашній набір для ДНК-тестування, вона знайшла свого давно втраченого брата.

"Це було неймовірно, - каже вона. - Я весь час щипала себе, щоб переконатися, що це правда".

Нові пошуки

Коли вони нарешті зустрілися віч-на-віч і впізнали одне в одному спільні риси зовнішності, це було приголомшливо.

"Ти намагаєшся все це усвідомити. Тобі стільки хочеться сказати, що здається, ніби вибухнеш", - згадує Ворд.

"Щойно ми зустрілися, здавалося, що все навколо нас перестало існувати", - каже Макбрайд.

Але щойно один пошук завершився, почався інший - пошук їхніх батьків.

Зрештою вони дізналися, що їхня мати померла у віці 90 років незадовго до того, як вони знайшли одне одного. Їхній батько помер роками раніше.

Проте їм вдалося відновити деякі частини своєї історії.

"Наша мати була дівчиною із села. Наш батько був міським хлопцем, - каже Макбрайд. - Вона була значно молодшою. Яскраві вогні великого міста привели її із західного узбережжя Ірландії до Дубліна".

"Наш батько був керівником музичного гурту в Дубліні. Вона зустріла його, ймовірно, коли ходила на танці. У них був роман, який тривав 40 років або навіть більше", - додає він.

Макбрайд вважає, що оскільки цей роман тривав так довго, вони, мабуть, кохали одне одного. Але це були складні стосунки.

Він був одружений. Крім того, він був протестантом, а вона - католичкою.

У час, коли Ірландія була глибоко розділена за релігійною ознакою і залишалася соціально консервативною, вони просто порушували надто багато табу, вважає Девід.

"Католичка і протестант. Діти, народжені поза шлюбом... Які в них були шанси?" - запитує він.

Проте був ще один неймовірний сюрприз. Ворд згадала історію, про яку читала під час своїх багаторічних пошуків, і задумалася: а чи може в неї бути ще один брат?

"Історія була про те, що в 1965 році в телефонній будці знайшли немовля, - каже вона. - Воно було в сумці, з теплою пляшечкою. Тож усі деталі його історії були частиною й моєї історії та історії Девіда".

Молода жінка в Австралії, яка побачила телевізійну програму Макбрайда і Ворд про їхні пошуки, почала думати про власного батька-ірландця, Джона. З'ясувалося, що то справді був їхній брат.

"Він був середньою дитиною, - пояснює Ворд. - Коли ми втрьох сіли разом познайомитися, це було сюрреалістично. Ти дивишся на свою родину. І знову виникає тисяча запитань. Але в ту мить це було чарівно".

Ці запитання, що залишилися без відповіді, і розмови з батьками, які так і не відбулися, залишають порожнечу, яка, як вони визнають, може так ніколи й не заповнитися.

Але і Гелен, і Девід кажуть, що не можуть засуджувати свою матір за її рішення.

"Для неї це, мабуть, було жахливо, - каже Гелен, - покинути своїх трьох немовлят так скоро після того, як вона їх виносила й народила".

Девід згадує, як бачив відео, на якому їхня мати в похилому віці тримала ляльку й відмовлялася її відпускати.

"Я думаю, чи не було це наприкінці її життя проявом думки: "Це моя дитина. Я втратила трьох дітей, і ви не заберете це у мене".

Матеріал підготовлений на основі епізоду програми Outlook на BBC World Service