Найзагадковіший автопортрет Фріди Кало: що він приховує

На перший погляд, це просто автопортрет. Але варто придивитися уважніше - і стає зрозуміло: випадкових деталей тут немає.

Написаний у 1940 році "Автопортрет з терновим намистом і колібрі" - одна з найвідоміших робіт Фріди Кало. Якщо розібратися в мові її символів, стає зрозуміло: перед нами не просто портрет художниці, а своєрідний щоденник, написаний фарбами.

Фрідаманія, яка не згасає

Сьогодні світ переживає нову хвилю "фрідаманії".

Хоча мексиканська художниця Фріда Кало померла ще 1954 року, усього в 47 років, її вплив на культуру лише зростає.

Її впізнаваний образ - яскравий, сміливий, відвертий і водночас багатошаровий - продовжує надихати митців, дизайнерів і активістів. Її портрети прикрашають книжки, плакати, одяг і сувеніри в усьому світі.

Бурхливе життя художниці ніби назавжди закарбувалося в її творчості. Страшна аварія, що скалічила її тіло, постійний фізичний біль, непрості стосунки з чоловіком, художником Дієго Ріверою, численні романи з чоловіками й жінками - усе це стало частиною її знаменитих автопортретів.

Фріда фактично змінила саме уявлення про автопортрет. Замість офіційної, відстороненої пози вона запропонувала чесну розмову із собою - про красу, страждання, втрати й бажання, які неможливо приховати.

З 55 автопортретів, які створила Кало, більшість зображують її поруч із тваринами - істотами, яких вона любила все життя.

Картина, що відкриває її внутрішній світ

Написаний у 1940 році "Автопортрет з терновим намистом і колібрі" - одна з найсимволічніших робіт Кало. Кожна деталь тут розкриває щось дуже особисте: її страхи, спогади, переживання та надії.

Тло картини потопає в густій тропічній зелені. Здається, ніби вологе повітря просочується крізь листя. На цьому тлі особливо вирізняються темні постаті тварин, виписані з неймовірною точністю: насторожений погляд чорної кішки, її вигнута спина, хитрий вираз мордочки мавпи.

Сама Фріда майже впритул наближається до глядача. Рум'янець на щоках, ледь розтулені губи, тонкі струмочки крові, що стікають по шиї з-під тернового намиста.

Та попри очевидний біль, її обличчя залишається напрочуд спокійним.

Картина створена в один з найважчих періодів її життя.

Незадовго до цього Кало розлучилася з Дієго Ріверою (хоча пізніше того ж року вони знову одружаться), а її багаторічні стосунки з американським фотографом Ніколасом Мюреєм фактично розпадалися.

Символи, що оточують Фріду

Уся композиція картини побудована як складна система символів.

На шиї художниці висить маленький колібрі. У мексиканській традиції цей птах символізує свободу та пов'язаний з ацтекським богом війни. Але на полотні він виглядає мертвим. До того ж існувало народне повір'я: висушеного колібрі носили як талісман, щоб повернути втрачене кохання.

Мистецтвознавець Тобіас Острандер звертає увагу ВВС ще на одну цікаву деталь: силует птаха перегукується зі знаменитою монобровою самої художниці, ніби створюючи своєрідний діалог між символом і її обличчям.

Праворуч сидить домашня павукоподібна мавпа - подарунок Дієго Рівери. Вона грається терновим намистом, все сильніше затягуючи його й завдаючи Фріді болю.

Ліворуч завмерла чорна кішка.

За словами Острандера, мавпа символізує душевні страждання, пов'язані з Ріверою, тоді як кішка ніби готується до стрибка. Водночас вона не стільки віщує лихо, скільки постає мовчазною захисницею художниці, уособлюючи її приховану внутрішню силу.

"У цій картині відчуваються і вразливість, і присутність якогось духа-захисника поруч із нею", - зазначає Острандер.

Пам'ять давньої Мексики

Волосся Фріди прикрашають фіолетові стрічки й срібні шпильки-метелики, які справді належали художниці.

Над ними розквітають фантастичні квіти, що водночас нагадують і бабок, і рослини. У природі таких не існує - це навмисно створені гібриди, які поєднують реальний світ з уявою.

У культурі корінних народів Мексики і бабки, і метелики вважалися символами відродження душі.

Ці деталі нагадують і про походження самої Кало. Вона була метискою - в її жилах текла європейська та індіанська кров.

Особливе значення має й мавпа.

У віруваннях давніх народів Мексики павукоподібна мавпа була символом творчої енергії, грайливості й родючості.

Натомість тернове намисто відсилає до християнських сюжетів про мучеництво. Фріда ніби приміряє на себе образ Христа.

"Для жінки-художниці наприкінці 1930-х років показати себе в такій ролі було надзвичайно сміливим кроком", - пояснює ВВС мистецтвознавець Тобіас Острандер.

Саме у 1939–1940 роках Кало створила кілька найамбітніших творів у своїй кар'єрі.

Чому тварини були для неї такими важливими

Тварин на полотнах Фріди часто називають сюрреалістичними чи екзотичними образами. Однак сама художниця категорично відкидала такі визначення.

В інтерв'ю журналу Time у 1953 році вона сказала: "Вони вважали мене сюрреалісткою. Але це не так. Я ніколи не малювала сни. Я малювала власну реальність".

І ця реальність з дитинства була нерозривно пов'язана з тваринами - її постійними супутниками після дитячого поліомієліту, а згодом - і після страшної автобусної аварії, яка у 18 років зламала їй хребет і прирекла на хронічний біль.

Подорослішавши, Кало оточила себе справжнім домашнім звіринцем. У неї жили павукоподібні мавпи, папуги, мексиканські голі собаки, оленятко та безліч птахів. Спеціально для них Дієго Рівера навіть облаштував у саду невелику піраміду, стилізовану під давньоацтекський храм.

Іноді художниця сама ставала твариною

Фріда часто зображала себе поруч зі своїми улюбленцями - наприклад, у картинах "Автопортрет із мавпою" (1938) або "Я і мій папуга" (1941).

Та іноді межа між людиною і твариною зовсім зникала.

На знаменитому полотні "Поранений олень" (1946) Кало зображує себе в тілі молодого оленя, пронизаного стрілами мисливців. Унизу картини написано слово Carma ("карма"), що наголошує на думці про неминучість страждання як частини людської долі.

Мистецтвознавиця Беатріс Гарсія-Веласко зазначає, що рани Фріди нагадують зображення святого Себастьяна. Але водночас вони свідчать про те, що саме зв'язок із природою допомагав художниці знаходити сили жити далі.

Діти, друзі чи відображення душі?

Довгий час вважалося, що тварини замінювали Кало дітей, яких вона не змогла народити.

Безперечно, тема втраченого материнства займає важливе місце в її творчості. Але таке пояснення виглядає надто спрощеним.

На картині "Любовні обійми Всесвіту, Землі (Мексики), мене, Дієго і сеньйора Шолотля" (1949) саме дорослий Дієго Рівера постає безпорадним немовлям на руках Фріди.

Біля її ніг лежить вірний пес на ім'я сеньйор Шолотль, названий на честь ацтекського бога. Він ніби охороняє господиню і стає символом безумовної відданості.

За словами Тобіаса Острандера, тварини справді були для Фріди джерелом любові, тепла й підтримки.

"Через хворобу вона була прикута до дому, і з часом він перетворився для неї на цілий світ. Це був радше ковчег Ноя, ніж місце самотності. Звісно, іноді тварини могли замінювати їй дітей, але зводити їхню роль лише до цього було б надто просто", - вважає він.

"Навіщо мені ноги, якщо в мене є крила?"

Інтерес до творчості Фріди Кало не згасає, а її особливий зв'язок з тваринами та природою сьогодні сприймається дуже сучасно.

Випробування переслідували художницю до останніх днів. У 1953 році після тяжкої гангрени їй ампутували праву ногу.

Тоді у своєму щоденнику вона написала слова, які стали легендарними: "Навіщо мені ноги, якщо в мене є крила, щоб літати?"

Навіть найтрагічніші автопортрети Кало сповнені не відчаю, а неймовірної життєвої сили.

Недарма сама художниця якось сказала: "Я не хвора. Я зламана. Але щаслива жити, поки можу малювати".