"Сплю зі свистком, щоб мене знайшли під завалами". Як кияни переживають обстріли

Тривалий час Дарія Столярова не боялася обстрілів. Навіть у ночі інтенсивних бомбардувань 27-річна жінка могла спати під звуки вибухів у своїй квартирі в Києві. Як і багато людей, вона покладалася на "правило двох стін".

Але цього року все змінилося.

Останніми місяцями Росія посилила інтенсивність і частоту атак на столицю України.

Лише за перші 10 днів липня під час трьох великих атак росіяни запустили десятки балістичних ракет, унаслідок чого загинуло майже 60 мирних жителів, за офіційними даними.

Удари тривали протягом усього серпня: 28 серпня удар Росія біля столиці забрав 38 життів, а 1 вересня ще одна масштабна атака на Київ і область забрала щонайменше ще 12 життів.

Під час однієї атаки у травні Дарія зрозуміла, що більше не почувається у безпеці у власному домі.

Вона та її хлопець перебували в коридорі своєї квартири на дев'ятому поверсі й дивилися боксерський поєдинок, коли навколо лунали вибухи, а вибухові хвилі раз по раз відчиняли й зачиняли вікна.

Коли бій закінчився, "мене вже ніщо не відволікало", каже Дарія. "Саме тоді я зрозуміла, що мені справді страшно".

Спочатку вона думала, що під час обстрілів почне користуватися найближчим бомбосховищем. Але у червні у Києві загинула молода мати, яка з двома маленькими дітьми бігла до укриття. Тоді Дарія вирішила, що їй потрібно взагалі залишити місто.

Вона переїхала до заміського будинку своєї родини в Романкові, за 30 км від Києва, і тепер щодня витрачає дві години на дорогу до столиці та назад, де працює в оборонному секторі.

Мешканці Києва, які кажуть, що звикли до російських ракетних і дронових ударів, розповіли ВВС, що нова інтенсивність атак змушує їх переглядати свій спосіб життя.

Раніше українська система протиповітряної оборони та військова розвідка забезпечували мешканцям певну передбачуваність. Масовані атаки часто вдавалося виявити заздалегідь, що дозволяло людям проводити ніч в укриттях, виїжджати з міста або вживати інших запобіжних заходів. Однак із літа Росія змінила свою тактику.

Росіяни тепер менше покладаються на авіацію, переміщення якої можна відстежити завчасно, і більше застосовує балістичні ракети, що рухаються з величезною швидкістю та залишають мало часу на попередження.

Іноді сигнали повітряної тривоги лунають лише за мить до удару або навіть одночасно з першими вибухами.

Дарія може бачити найближче укриття з вікна своєї квартири, яку вона досі орендує. Попри це, щоб дістатися до нього, потрібно близько 10 хвилин. Під час атаки балістичними ракетами вона може мати лише чотири хвилини попередження або навіть менше, каже жінка.

Вона вирішила залишити Київ у червні після поїздки за кордон цього літа, де побачила людей, які живуть "нормальним" життям. Відтоді вона провела в Києві лише одну ніч.

Проте для багатьох виїзд з міста є неможливим.

62-річна Ольга Власова живе на сьомому поверсі багатоповерхового житлового будинку разом зі своєю 98-річною матір'ю Надією Цибіною.

Попри свій вік, Надія й далі дуже активно цікавиться подіями у світі.

Лежачи в ліжку, вона стежить за подіями в Україні та за кордоном, обговорюючи все: від політики Дональда Трампа до антикорупційних протестів у Києві та справи Епштейна.

Вона також навчилася часто визначати лише на слух, чи було перехоплено російську ракету або дрон, чи вони досягли своєї цілі.

Цього літа, каже вона, перехоплень стало менше.

"Засмучує, коли нічим їх збивати, - каже Надія, - Я чую, як стріляють з усього, що є, - з гвинтівок, кулеметів".

Оскільки Надія прикута до ліжка, вони з Ольгою не можуть піти до укриття, якою б серйозною не була атака. Натомість щойно лунає сирена повітряної тривоги, Ольга накриває матір ковдрою, ставить матрац у вікно, а сама ховається у шафі, яка забезпечує між нею та вулицею свого роду захист.

Надія кладе подушку на голову, щоб уберегти обличчя від уламків скла.

Сховавшись у шафі, Ольга часто не спить усю ніч, стежачи за новинами.

"Вони прилітають і бомблять нас, - каже Надія, - Ти ще не встиг заснути, а вже знову тривога. Вони знову прилітають, їх знову збивають. І так триває всю ніч. Люди не сплять, а потім ходять, наче зомбі".

Постійна хвиля російських дронових атак на Київ за останній тиждень призвела до того, що життя міста вдень і вночі переривають сигнали повітряної тривоги.

Цього тижня, коли діти повернулися до школи після літніх канікул, уже було близько 100 тривог, за якими слідували вибухи та пожежі.

За словами мера Києва Віталія Кличка, внаслідок атак в ніч з 31 серпня на 1 вересня постраждали двоє дітей.

У результаті багато дітей цього тижня залишалися вдома, тоді як інші проводили години в підвалах шкіл і дитячих садків.

Коли лунають сирени, це впливає і на роботу бізнесу. Торговельні центри зачиняються, а наземні станції метро припиняють роботу, часто на кілька годин перериваючи транспортне сполучення між лівим і правим берегами Києва по обидва боки Дніпра.

Для Ольги це означає, що вона рідше бачить свою восьмирічну онуку, яка живе на іншому кінці міста.

Вона знає, що якщо онука приїде в гості, то може зіткнутися з труднощами, повертаючись додому. Коли метро не працює, єдиним варіантом для Ольги залишаються дорогі поїздки на таксі.

Перетнути річку може коштувати до 1000 гривень, каже вона, що становить приблизно одну восьму від мінімальної місячної зарплати в Україні.

Цей досвід викликав у неї розчарування через те, що, на її думку, деякі іноземні партнери України вагаються з наданням додаткових ракет для систем протиповітряної оборони.

Президент Володимир Зеленський неодноразово звертався до союзників із проханням надати додаткові системи ППО та ракети-перехоплювачі. “Вони [союзники України] чекають, думаючи: "А що, якщо нападуть на нас?" Це схоже на те, як відмовлятися давати ліки онкохворому, кажучи: "А що, якщо я сам колись захворію?" Ну, можливо, й ні. Віддайте їх, поки не закінчився термін придатності", - каже Ольга.

В іншій частині Києва мати двох дітей Наталія Бушковська щовечора продумує три різні варіанти дій.

Варіант А полягає в тому, щоб розстелити постіль у коридорі за двома внутрішніми стінами; план Б - перевести сім'ю до спільного коридору будинку; а план В - спуститися в укриття. Хоча, навіть там, зізнається жінка, не почувається цілком у безпеці.

"Я тримаю напоготові рюкзак із найнеобхіднішими речами", - каже 37-річна Наталія.

"Там є турнікет на випадок сильної кровотечі. Також я тримаю свисток, про всяк випадок. Якщо станеться найгірше, рятувальники зможуть знайти нас під завалами", - розповідає вона.

Її дев'ятирічна донька має власний тривожний рюкзак з іграшками, бальзамом для губ і турнікетом. Як і її 12-річний брат, вона навчилася користуватися турнікетом на курсах домедичної допомоги.

Наталія каже, що постійні атаки виснажують.

Якщо її син часто спить під час обстрілів, то вона та її донька прокидаються майже щоразу.

"Через атаки я не висипаюся", - каже Наталя. "Тепер, на п'ятому році війни, мені дедалі важче відновлюватися після таких ночей".

За її словами, посилення інтенсивності ударів має психологічний вплив на все місто.

"Люди виснажені. У них недостатньо часу, щоб відновитися", - говорить Наталя Бушковська.

Додатковий репортаж Джанет Болл.