Навіщо Путіну нова хвиля мобілізації в Росії і як це може вплинути на війну проти України

У західних медіа з'являється дедалі більше публікацій про те, що Володимир Путін узяв курс на ескалацію бойових дій проти України. Зокрема, пишуть про плани залучити до війни ще кілька сотень тисяч людей. Називають цифри від 300 тисяч до пів мільйона.

Автори цих публікацій і президент України Володимир Зеленський стверджують, що російська влада прагне зробити це без оголошення мобілізації, або, що така мобілізація буде відрізнятися від тієї, що відбулася восени 2022 року.

Хай там як, ідеться про одночасне залучення до російської армії, що воює, значного поповнення.

Скільки нових солдатів потрібно РФ? Чи може масове поповнення змінити ситуацію на фронті?

Яка ситуація на фронті?

Станом на початок вересня 2026 року, Росія зберігає ініціативу на більшості ділянок фронту та продовжує наступальні дії, насамперед на Покровському, Костянтинівському та Лиманському напрямках у Донецькій області, а також у районі Куп'янська на Харківщині.

Бої тривають, хоча й з меншою інтенсивністю, і на багатьох інших ділянках фронту, зокрема в районі Гуляйполя та на заході Запорізької області, на стику Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей, а також у прикордонних районах Сумської та Харківської областей.

Україна утримує основні оборонні рубежі та активно використовує дрони, артилерію й контратаки невеликими механізованими та штурмовими групами для стримування російського просування.

Останніми місяцями лінія фронту змінюється небагато: з обох боків ідеться переважно про тактичні успіхи та втрати окремих населених пунктів або позицій.

На тлі відсутності великих оперативних проривів обидві сторони війни посилюють удари по ближньому та стратегічному тилу противника. І якщо Україна вже п'ятий рік живе в умовах постійних повітряних атак, то більшість жителів європейської частини та центральних регіонів Росії лише порівняно недавно почали повною мірою відчувати наслідки українських ударів з повітря по підприємствах, складах і логістичній інфраструктурі.

Що говорять про можливе поповнення російської армії?

Саме занепокоєння російської влади через зниження рівня мовчазної підтримки війни в російському суспільстві та зростання невдоволення серед еліт британський журнал The Economist називає однією з головних причин, через які Кремль готовий підвищувати ставки.

Видання посилається на нещодавнє опитування "Левада-центру", яке показало, що 57% росіян вважають політичну ситуацію в країні напруженою, а ще 13% — критичною.

За інформацією джерел видання в Кремлі, Володимир Путін після кількох тижнів роздумів зробив вибір на користь ескалації, вважаючи її єдиним варіантом у війні з Україною, який не веде до поразки.

Водночас він переконаний, що завершення війни без досягнення хоча б мінімальних цілей, наприклад захоплення Донбасу, є небезпечним для нього особисто.

"Що відбувається в голові Путіна, не може сказати ніхто. Але зрозуміло, що причини для ескалації конфлікту, як і для рішення про його початок, варто шукати саме там. Його головною метою завжди було збереження особистої влади і зрештою життя", — пише The Economist.

У цій ситуації логічним кроком виглядає залучення до російської армії ще 300-400 тисяч людей, найімовірніше без оголошення нової мобілізації, а також посилення репресій проти внутрішніх ворогів, вважає британське видання.

Про нещодавні навчання в низці російських областей, під час яких відпрацьовували розміщення, харчування та озброєння мобілізованих, повідомляють і джерела американської газети The Wall Street Journal.

Російська влада плани проведення нової мобілізації заперечує. "Нісенітниця. Це інформаційна атака на Росію", — заявив у вівторок Володимир Путін, відповідаючи на запитання журналістів після саміту ШОС у Бішкеку.

"Станом на сьогодні немає такого сценарію, який вимагав би мобілізації. Це інформаційна атака з боку противника напередодні виборів до Держдуми зі спробою вплинути на результат", — повторив він свою думку в четвер на Східному економічному форумі.

Проте серед російських військовозобов'язаних та їхніх близьких посилюються тривожні настрої, а в соцмережах поширюють поради, як уникнути війни і не потрапити на фронт.

Чому російській армії потрібне велике поповнення?

На перший погляд, відповідь проста: будь-яка армія, що веде багаторічну виснажливу війну, потребує новобранців, бодай для поповнення втрат.

Але в цьому випадку все дещо складніше. Від початку бойових дій на території України, які спочатку задумувалися як швидкоплинна військова спецоперація, російська армія лише один раз зіткнулася з гострою нестачею особового складу.

Це сталося наприкінці літа та на початку осені 2022 року, коли сформувалася повноцінна лінія фронту, що простягнулася на тисячі кілометрів, і стало зрозуміло, що російського угруповання замало. Саме на цей період припала низка тяжких поразок російської армії і, як наслідок, рішення Кремля про так звану часткову мобілізацію.

Під час її першої хвилі до армії направили, згідно з офіційними заявами Москви, близько 300 тисяч осіб. Це дозволило російському командуванню закрити прогалини, стабілізувати фронт і перехопити ініціативу.

Водночас набір добровольців на військову службу за контрактом упродовж усіх цих років тривав, а чисельність російського угруповання в Україні зростала.

У червні 2026 року Володимир Путін заявляв, що на фронті перебуває понад 700 тисяч осіб. Приблизно такі самі оцінки, близько 730 тисяч військових, наводить і українське командування.

Попри доволі значні втрати постійний приплив новобранців досі дозволяв Росії підтримувати чисельність угруповання та формувати нові підрозділи без проведення нової масштабної мобілізації.

Заступник голови Ради безпеки Дмитро Медведєв заявляв, що лише за перші шість місяців 2026 року контракт із міністерством оборони уклали близько 200 тисяч осіб, тобто приблизно 33 тисячі людей на місяць.

Аналітики, які вивчають бюджетні витрати на одноразові виплати контрактникам, вважають, що ці цифри можуть бути дещо завищеними.

Чому ж зараз усе більше говорять про неминучість нової мобілізації в Росії? Схоже, причиною є поєднання кількох чинників.

За даними українських військових, нині втрати російської армії зросли настільки, що приплив нових солдатів уже не може їх компенсувати.

До заяв представників воюючих сторін слід ставитися обережно, однак подібні оцінки дають і незалежні аналітики. Зокрема, Міжнародний інститут стратегічних досліджень стверджує, що російські втрати перевищують поповнення з грудня 2025 року.

"Було зрозуміло, що їхню систему рекрутингу за великі гроші не вдасться підтримувати в довгостроковій перспективі, — зазначає військовий аналітик Данського королівського оборонного коледжу Андерс Нільсен. — Водночас Путін боявся оголошувати нову відкриту хвилю мобілізації. Крім того, він, очевидно, був упевнений, що час грає на його боці, а військові та бюрократи знайдуть менш ризиковане й менш витратне рішення".

На можливе вичерпання нинішньої моделі вербування за великі, за російськими мірками, гроші вказують і дедалі частіші повідомлення про примус до підписання військових контрактів.

Про зниження потоку добровольців і нестачу людей на фронті, особливо в бойових підрозділах, багато пишуть і російські воєнкори. Також дедалі більше претензій лунає до якості поповнення. Російські військові скаржаться, що на передову все частіше прибувають люди з тяжкими захворюваннями, зокрема психічними розладами, а також із алкогольною чи наркотичною залежністю.

Масове застосування на передовій високоточної зброї, насамперед ударних дронів, а також величезні труднощі з евакуацією поранених призводять до зростання безповоротних втрат.

За деякими оцінками, вони вже перевищують 60-70% від загальної кількості втрат.

Крім того, Росія стикається з новими викликами, пов'язаними з кількісним і якісним зростанням військово-технічного потенціалу ЗСУ. Цього року українська армія різко збільшила кількість ударів на оперативну глибину та по важливих російських об'єктах, розташованих на значній відстані від лінії фронту.

Захисту від ударів по тиловій інфраструктурі, таких як маскування, розосередження чи будівництво укріплень, уже недостатньо, а в багатьох випадках здійснити їх узагалі неможливо.

Яким є мобілізаційний ресурс Росії на папері та в реальності?

Теоретично Росія має багатомільйонний запас військовозобов'язаних. У вересні 2022 року тодішній міністр оборони Сергій Шойгу заявив, що мобілізаційний ресурс Росії становить близько 25 мільйонів людей.

Звісно, це загальні цифри. Організований військовий резерв, тобто люди, які колись проходили військову службу і перебувають у запасі, є меншим.

З урахуванням нещодавнього підвищення до 55 років граничного віку перебування в запасі для рядових, сержантів і старшин до категорії військовозобов'язаних входять більшість росіян, які відслужили строкову службу з 1991 року до сьогодні.

Згідно з опублікованою статистикою весняних і осінніх призовів, від моменту розпаду СРСР через російську систему призову пройшло приблизно 12,5-13 млн осіб, тобто близько половини від заявленого Шойгу мобілізаційного ресурсу Росії. Дані дещо різняться через відсутність у відкритих джерелах точних цифр призову за 1991-1993 роки.

Однак це ще не весь мобілізаційний ресурс. Інша його частина формується за рахунок людей, які служили ще в радянській армії, випускників військових кафедр, офіцерів запасу, осіб, які з різних причин не проходили службу, але були зараховані до запасу, а також інших категорій військовозобов'язаних, наприклад медиків.

Далеко не всі вони можуть поповнити лави армії.

Скільки людей Росія може швидко мобілізувати?

Але можливість швидко призвати мільйони людей обмежується не лише кількістю резервістів.

По-перше, сучасний солдат обходиться державі дорого. За оцінками аналітичного проєкту Re: Russia, річне утримання одного військовослужбовця в зоні бойових дій коштує державі щонайменше 7-8 млн рублів (80-90 тисяч доларів) на рік.

Це усереднений показник. До нього входять:

За чисельності угруповання близько 700 тисяч військовослужбовців лише прямі виплати та соціальні витрати становлять 5-5,5 трлн рублів на рік, що перевищує 2% російського ВВП.

Водночас слід враховувати й інші витрати: на екіпірування, озброєння, перевезення, розміщення, забезпечення, підготовку особового складу, лікування та багато іншого. Точний розрахунок здійснити неможливо, однак очевидно, що фактичні витрати держави на одного солдата є ще вищими.

Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SIPRI) оцінює річне утримання одного російського військовослужбовця приблизно у 9,5-10 млн рублів.

По-друге, майже кожен мобілізований є не лише солдатом, а й працівником, якого потрібно вилучити з економіки.

За роки Другої світової війни, за офіційними даними, через збройні сили Радянського Союзу пройшло понад 30 млн осіб. Це колосальний показник, досягнутий ціною повного підпорядкування економіки воєнним цілям. Чоловіків, які пішли на фронт, на підприємствах замінили жінки та підлітки, споживання й соціальну сферу було зведено до мінімуму, а рівень життя різко знизився.

Сучасна Росія з її ринковою економікою та дефіцитом вільної робочої сили не може дозволити собі подібне. Багато аналітиків вважають, що додатковий призов навіть кількох сотень тисяч осіб посилить кадровий дефіцит, інфляцію та навантаження на бюджет. А масштабніша мобілізація вимагатиме переорієнтації економіки на воєнні пріоритети зі скороченням цивільного виробництва, соціальних видатків і масовою заміною працівників мігрантами.

На практиці можливість масового призову до армії обмежують і інші чинники: наявність офіцерів і сержантів для формування нових підрозділів, кількість техніки та озброєння, а також спроможності навчальних центрів.

Скільки нових солдатів потрібно російській армії?

Найбільших втрат зазнають російські підрозділи, що діють у так званій "зоні ураження" та в безпосередній близькості до неї. Це насамперед штурмова піхота, а також ті, хто забезпечує штурмові частини: доставляє боєприпаси, продовольство, воду й витратні матеріали, підтримує роботу техніки та зв'язку на передовій.

У тилових структурах втрати під час війни не настільки високі, тому для них не потрібен значний приплив новобранців. І це має розуміти кожен росіянин, який вирішує укласти військовий контракт, навіть якщо йому обіцяють, що він служитиме "не в штурмових підрозділах".

Виходячи із загальної чисельності російського угруповання в Україні у 700-730 тисяч осіб і беручи до уваги, що в сучасних арміях бойові підрозділи першої лінії становлять приблизно 20-30%, можна дати приблизну оцінку сил, які задіяні у штурмових діях.

Це близько 150-200 тисяч російських військових.

Логічно припустити, що російському командуванню потрібен значний боєздатний резерв для швидкого поповнення втрат. Це дозволило б не залежати від щомісячного припливу добровольців і продовжувати війну тими самими методами, повільно прориваючи українську оборону за рахунок численних атак малими групами піхоти.

Наявність резерву дає змогу не лише підтримувати інтенсивність наступу, а й проводити ротацію, своєчасно виводити підрозділи на доукомплектування та повноцінно займатися підготовкою поповнення.

Чисельність такого резерву залежить від планів військово-політичного керівництва. Якщо вони обмежуються захопленням частини Донецької області, яка залишається під контролем Києва, то, за оцінками військових експертів, російській армії необхідно ще щонайменше рік вести наступ високої інтенсивності на Слов'янсько-Краматорську агломерацію.

У такому разі резерву чисельністю 150-200 тисяч військовослужбовців могло б вистачити, але за умови продовження нинішньої добровільно-примусової мобілізації в Росії.

Якщо ж російське командування виношує масштабніші плани, наприклад відкриття нової ділянки фронту, йому знадобляться більші сили.

Для цього необхідно, окрім уже наявних, сформувати щонайменше ще одне військове угруповання чисельністю 100-150 тисяч осіб, а зробити це значно складніше, ніж створити резерв із штурмовиків.

Для такого угруповання, окрім підрозділів першої лінії, потрібні артилерія, бронетехніка, протиповітряна оборона, засоби радіоелектронної боротьби, безпілотники, зв'язок, ремонтне забезпечення, штаби, медична служба тощо.

Потрібна велика кількість командирів. Таке угруповання необхідно постійно забезпечувати, а з логістикою в російської армії в Україні й без того є серйозні проблеми.

У такому випадку можна очікувати, що російська влада додатково залучить до армії понад 300 тисяч осіб, тобто приблизно стільки ж, як і у 2022 році.

Безумовно, відкриття ще однієї ділянки фронту створить серйозні проблеми для ЗСУ, яким доведеться шукати власні резерви в умовах нижчого мобілізаційного потенціалу порівняно з Росією.

Однак саме по собі створення нового військового з'єднання та відкриття нового фронту не гарантує перелому у війні, що видно на прикладі російського наступу, який загруз на кордоні Сумської та Харківської областей.

І головне, це не розв'язує проблему дефіциту солдатів-штурмовиків, а в найближчій перспективі, навпаки, поглиблює її. Водночас тилові структури та тягар витрат на їх утримання ще більше зростатимуть.

Чи змінить мобілізація хід війни?

Кількість має значення. Більшість невдач і відступів ЗСУ сталися там, де їхня технологічна перевага в галузі БПЛА та іншого високоточного озброєння, систем зв'язку й цілевказання не змогла компенсувати чисельну перевагу російської армії.

Однак багато військових експертів переконані, що навіть якщо російська влада наважиться на новий масштабний призов до армії, швидкого ефекту очікувати не варто.

Колишній польовий командир самопроголошеної "ДНР" Ігор Стрєлков, який відбуває покарання в російській в'язниці й на початку повномасштабної війни сам виступав за мобілізацію, нині налаштований вкрай скептично. За його словами, для мобілізованих не вистачить засобів захисту від ударів з повітря, а "затоптати ворога чисельністю — це вже пройдений етап".

"Зараз, за сучасного рівня розвитку засобів ураження у противника, що масовішими є атаки, то більше трупів серед тих, хто атакує, за тих самих, дуже скромних, результатів", — пише Стрєлков.

І так вважає не лише він. "Ми маємо виходити з того, що Україна продовжить утримувати фронт ще протягом низки років, — зазначає директор Центру комплексних європейських та міжнародних досліджень Василь Кашин. — Наразі немає підстав очікувати швидкої появи технічних засобів і тактичних прийомів, які дозволили б здійснювати глибокий прорив оборони противника. Отже, ідеї про те, що ми можемо швидко обвалити український фронт, якщо "мобілізуємося, напружимося, вдаримо на повну силу", також слід відкинути і забути".

Водночас резерв військової сили здатний змістити баланс на полі бою на користь Росії, вважає Андерс Нільсен із Данського королівського оборонного коледжу.

"У стратегічному плані нова хвиля мобілізації навряд чи змінить ситуацію, однак цілком імовірно, що у 2027 році росіяни знову повернуть колишню динаміку окупації української території", — пише експерт.

Такої самої точки зору дотримується старший науковий співробітник Фонду Карнегі Майкл Кофман: до зими залишається мало часу, а в холодну пору року бойові дії, як правило, сповільнюються.

"Якщо в них є конкретні графіки досягнення цілей, які вони хочуть реалізувати цього року, наприклад захоплення решти Донбасу, то їм слід було провести мобілізацію кілька місяців тому", — наводить його слова The Wall Street Journal.

За інформацією представників західних розвідок, рішення про нову мобілізацію ще не ухвалили і навряд чи його ухвалять до завершення виборів до Державної думи. Однак, наполегливе прагнення Володимира Путіна захопити весь Донбас може змусити його вдатися до такого кроку, вважають джерела американського видання.