Віртуальні батьки – новий тренд у серед молоді Китаю. Що це таке

Все більше молодих китайців шукають підтримку в незвичному місці – коротких відео незнайомих людей, яких вони називають "віртуальними батьками".

Вінсент Чжан, як і багато його ровесників, майже не розлучається з телефоном навіть під час їжі. Але замість звичайних розваг він знову і знову дивиться відео подружжя середнього віку – людей, яких із легкою усмішкою називає своїми "мамою і татом".

Його улюблені блогери – Пан Хуцянь і Чжан Сюпін. У їхніх роликах немає глянцю чи "ідеального життя". Це проста, буденна сімейна реальність – інколи різка, але щира. Вони говорять з глядачами так, ніби це їхні власні діти: з турботою, теплом і увагою.

За три роки їхній акаунт зібрав понад 1,8 мільйона підписників.

В одному з найпопулярніших відео вони звертаються до глядачів так: "Мабуть, ти втомився від роботи й навчання? Не перевантажуй себе. Мама і тато знають, як тобі непросто".

Вінсент каже відверто: "Мої справжні батьки ніколи не кажуть, що не треба себе виснажувати, або що я вже достатньо хороший. А "віртуальні" просто питають: чи в мене все добре, чи я щасливий".

Чому це стало явищем

Сам термін "віртуальні батьки" з'явився в китайському інтернеті у 2024 році й швидко став вірусним. Відтоді десятки подібних блогерів зібрали аудиторії.

Але це не просто чергова інтернет-мода. За цим стоїть глибше явище — невдоволення серед покоління Z і міленіалів традиційною моделлю сім'ї, де головними вважаються обов'язок і послух, а не любов та емоційна близькість.

У соцмережах ці розмови збирають сотні мільйонів переглядів. Молоді люди пишуть, що батьки часто не розуміють їхнього життя: економіка сповільнюється, на роботі постійний тиск, а очікування від них лише зростають.

Особливо гостро це відчувають ті, хто виріс єдиною дитиною в родині.

Вінсент – успішний веброзробник із Шанхаю. Він працює за виснажливим графіком: з 9 ранку до 9 вечора, шість днів на тиждень. Але, як він каже, інколи навіть така робота здається простішою, ніж щотижневі розмови з батьками.

Батьки критикують його вибір професії – на їхню думку, державна служба була б надійнішою. Також вони постійно запитують, коли він нарешті приведе додому дівчину.

У такі моменти Вінсент гостро відчуває самотність.

І саме в коментарях під відео Паня і Чжан він знаходить певне розуміння. Там сотні людей із подібним досвідом звертаються до блогерів як до "мами" і "тата", діляться своїми проблемами, просять привітати їх з днем народження.

Але серед цих повідомлень трапляються й тривожні історії.

Одна дівчина на ім'я Дянь Дянь написала, що більше не хоче жити – вона страждає на депресію і має суїцидальні думки. Пань говорив з нею майже дві години, поки вона раптово не перестала відповідати.

Лише через тиждень вона знову вийшла на зв'язок і сказала, що їй стало краще.

"У той момент я відчув, що зробив щось справді важливе", – згадує він.

Особистий досвід і бажання все змінити

Пань добре знає, що таке нестача батьківської підтримки. Він виріс у бідній сім'ї на півночі Китаю, де з дитинства довелося розраховувати тільки на себе.

У 14 років він пішов з дому і почав працювати, щоб утримувати родину – після того, як його мати паралізувало.

"Я жив далеко від дому 33 роки, і за весь цей час батьки жодного разу не сказали мені слова підтримки", – згадує він.

Коли народилася його донька Цзяньюй, він вирішив: у його сім'ї все буде по-іншому. На відміну від багатьох традиційних китайських родин, Пань і його дружина Чжан відкрито говорять дитині, що люблять її.

Саме донька підштовхнула їх почати знімати відео. А коли у 2024 році закрився його бізнес, вони остаточно перейшли до створення контенту.

Попри те що на цьому можна добре заробляти, Пань не женеться за грошима і не будує великих планів.

"Я просто хочу дати людям трохи батьківського тепла", – каже він.

"Суп з гарбуза": сміх крізь сльози

Паралельно з темою "віртуальних батьків" у китайському інтернеті став вірусним ще один сатиричний тренд – "історії гарбузового супу".

Усе почалося з короткого скетчу: мати пропонує сину миску гарбузового супу, але він ввічливо відмовляється. Здавалося б, дрібниця – але це швидко переростає у конфлікт. Мати сприймає відмову як грубість і невдячність, і зрештою звинувачує сина в "поганому характері".

Багато молодих людей кажуть, що це дуже точно показує типову проблему в родинах: коли батьки ігнорують бажання дітей, щиро вважаючи, що знають, як краще.

28-річна Чжао Сюань – одна з них. Вона навіть вимкнула сімейний чат, бо, за її словами, батьки рідко проявляють справжню турботу, а розмови з ними часто нагадують ті самі сцени з "гарбузового супу".

Вона також вважає, що батьки більше люблять її молодшого брата. У традиційній китайській культурі саме син часто сприймається як той, хто продовжує рід.

Після університету Чжао отримала роботу у Франції, але мати наполягла, щоб вона повернулася додому.

"Вона казала, що буде піклуватися про мене… Мене це дуже зворушило, – розповідає Чжао. – Але насправді їй було потрібно, щоб я доглядала за братом".

Раніше вона намагалася розібратися в цьому разом із друзями, часто ледь стримуючи сльози. Вона хотіла зрозуміти, чому батьки поводяться саме так. Але з часом почала шукати відповіді не в розмовах, а в мемах і сатиричних відео.

І поступово зрозуміла: вона не одна така. Подібний досвід мають багато людей. І це дало їй інший погляд – що з сімейними проблемами інколи можна справлятися не лише через біль, а й через гумор, який допомагає відсторонитися і легше це пережити.

Травма минулого

Дослідниця гендерних питань Го Тін з університету Торонто пояснює: поведінка батьків у Китаї має глибокі історичні причини.

Покоління нинішніх батьків виросло в часи, коли особисті почуття майже не мали значення. Під час Культурної революції (1966–1976) любов дозволяли проявляти лише в одному напрямку – до держави та її лідера Мао Цзедуна.

"Їхня тривожність і невпевненість – наслідок бідності, потрясінь і постійної боротьби за виживання", – пояснює дослідниця.

Сьогодні державні медіа намагаються нагадувати молоді про традиційну повагу до батьків і закликають бути до них терпимішими. Але для багатьох молодих людей це вже не працює.

"Я розумію, через що пройшли мої батьки, – каже Вінсент. – Але в мене теж є свої травми".

Деякі "віртуальні батьки" вже перетворили це на бізнес – співпрацюють з агентствами і заробляють на контенті. Але для Вінсента це не має значення.

Він все одно продовжує дивитися їхні відео.

"Це єдине тепло в моєму житті, – каже він. – І це краще, ніж нічого".