Зеленський буває на Близькому Сході тепер не рідше, ніж в Європі. Що це дає Україні

У переддень війни США та Ізраїлю проти Ірану арабські медіа чимало аналізували, як американські винищувачі закриють небо над країнами Перської Затоки.

Картинки надсучасних військових літаків і графіка з описом їхніх технічних характеристик, певно, мали б заспокоїти людей у цих країнах - потужний союзник забезпечить захист і допомогу.

Втім, уже перші атаки зграй іранських "шахедів", збити які такими літаками складно чи й неможливо, похитнули віру у надійність американської безпекової парасольки. І вона, вочевидь, не повернулася досі.

Це лише посилює шанси України закріпитися як впливовий самостійний гравець на Близькому Сході.

Ідеальний збіг інтересів

Володимир Зеленський в останні місяці буває в країнах Близького Сходу приблизно так же часто, як і в Європі. Паралельно проводить телефонні розмови з тими лідерами арабських країн, до яких ще не їздив особисто.

Так, 3 квітня український президент поговорив зі своїм єгипетським візаві Абделем Фаттахом Ас-Сісі.

Президент Єгипту пообіцяв не купувати вкрадене Росією українське зерно.

А 24 квітня український президент удруге за останній місяць відвідує Саудівську Аравію. Далі очікується, що він поїде до Бахрейну та Індії. Раніше також прогнозували, що на мапі його поїздок будуть Оман та Кувейт.

Арабські країни Перської затоки, попри війни та кризи в сучасному світі, і далі мають вільні ресурси для розвитку й інвестицій. А Україна має в них потребу та унікальну оборонну й бойову експертизу, якою готова ділитися.

Поки що відбувається майже ідеальний збіг інтересів та потреб обох сторін, як переконують експерти й дипломати.

Але є одна країна, крім Ірану й, звісно, РФ, чиє керівництво не вітає цієї української активності на Близькому Сході, як відзначають аналітики.

Це США на чолі з Дональдом Трампом. Проте, схоже, ані Україна, ані Саудівська Аравія, ані, ймовірно, деякі інші країни Близького Сходу не будуть відмовлятися від своїх планів під американським тиском.

І повторний візит президента Зеленського до Саудівської Аравії це підтверджує.

Крім того, Україна стає помітнішою в інформаційному просторі країн Близького Сходу.

Як це впливає на переговори з Росією

Перед укладенням десятирічної оборонної угоди з Україною саудівська влада мала б провести консультації з Вашингтоном. Адже вони стратегічні союзники, й США надають безпекову парасольку Ер-Ріяду. Чи зробили вони це, достеменно не відомо.

Мухаммаду бін Салману ця угода з Україною потрібна для захисту його країни. Адже США наразі не можуть запропонувати аналогічної антидронової експертизи.

Саудівська Аравія керується насамперед власними національними інтересами. Угода з Україною їм відповідає. А конфронтаційна риторика Дональда Трампа - ні.

До 2026-го, тобто навіть до війни в Перській Затоці, Саудівська Аравія витрачала щороку на оборону й безпеку близько 6-7% свого ВВП. Це робило її четвертим найбільшим імпортером озброєнь у світі в 2020-2024 роках, за даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру.

Ця країна закуповувала зброю не лише в США, але й, приміром, у європейських країн, Південної Кореї. Але саме угода з Україною викликала певне занепокоєння в Білому домі.

Те, як далі складатиметься співпраця України з цією найбільшою країною Близького Сходу та іншими країнами регіону, - це тест на суб'єктність кожної із них. Так вважає Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень.

Україні ця посилена суб'єктність потрібна для відстоювання своїх позицій під час переговорів із Росією за посередництва США.

"Трамп не хоче посилення суб'єктності України, бо коли в неї її менше - йому легше її дотиснути. Адже ми можемо використати це в переговорах з американцями. Загалом підписання угод між арабськими країнами та Україною демонструє їхню самостійність, тобто спроможність діяти незалежно від США", - наголошує експерт-сходознавець.

Під час попереднього турне українського президента країнами Близького Сходу вдалося підписати дві десятирічні оборонні угоди: одну з Саудівською Аравією, а іншу - з Катаром.

Також велася підготовка до укладення угоди з ОАЕ. Поки що не було новин про те, що цю третю за рахунком угоду таки уклали.

"ОАЕ мають інтерес до України. Вони зацікавлені у військово-технічному співробітництві, інвестуванні в її економіку", - зауважує Ігор Семиволос. І додає, що, ймовірно, як і на Саудівську Аравію, США можуть на них тиснути, що ті мають узгоджувати свої дії з ними.

І те, що досі не чутно нічого про долю проєкту угоди між ОАЕ та Україною, може свідчити саме про такий тиск.

А тим часом Україна й далі готова забезпечувати "повний пакет" з організації антидронового захисту для країн Близького Сходу.

"Ми можемо збивати до 90% цілей, які б'ють по наших містах. Це наша нова геополітична сила... Від систем подавлення, дронів-перехоплювачів, мобільних груп, блоків управління. Саме такі пакети ми пропонуємо нашим партнерам на Близькому Сході. Тобто наша група приїжджає, дивиться місцеву систему ППО, каже, виходячи з їхньої наявної інфраструктури, як ми можемо це все об'єднати в єдиний знаменник", - розповів Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України, на зустрічі з журналістами 21 квітня.

Водночас домовленості з арабськими країнами передбачають й іншу співпрацю, яка з часом може поглибитися.

Які ще інтереси України на Близькому Сході

Андрій Сибіга відзначив, що угоди з країнами Перської затоки стосуються також енергетичної безпеки й макроекономічної стабілізації України.

Так, український президент домовився з керівництвом Саудівської Аравії про поставки дизельного пального.

Саудівська Аравія й ОАЕ зацікавлені в інвестиціях в український аграрний сектор і відновлювальну енергетику. Перша до війни в Затоці витрачала щороку на прямі іноземні інвестиції щонайменше 1,5% свого ВВП.

Друга - понад 4% ВВП. Для повноцінних, а не оффшорних економік це чималі показники. Вони свідчать про справді великий інвестиційний потенціал.

Війна США та Ізраїлю проти Ірану може його зменшити, але не вичерпати.

У 2024-му, тобто у розпал повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Саудівська Аравія вклала більше нових капітальних інвестицій в українську економіку, ніж, приміром, інвестори зі США, як свідчать дані НБУ.

Саудівська Аравія разом із Туреччиною також сприяли тому, щоб відбувся візит Володимира Зеленського до Сирії.

5 квітня цього року президент Зеленський зустрівся із сирійським президентом Ахмедом Аш-Шараа у Дамаску.

Той визнав після цієї зустрічі, що саме українські спеціалісти мають знання й навички, як відбудувати зруйновану війною інфраструктуру його країни.

Українці мають досвід швидкого відновлення пошкоджених об'єктів під час нинішньої війни. А інженери й енергетики знають, як спроєктовані об'єкти радянських часів.

За СРСР Хафез Асад, тодішній сирійський президент і батько Башара Асада, запрошував радянських фахівців. Ті брали участь у розбудові та модернізації економіки цієї країни.

Крім того, як і решта країн Близького Сходу, Сирія потребує українських рослинних олій та зерна.

І ще один важливий напрямок співпраці: Україна може поділитися своїм досвідом, як розслідувати воєнні злочини та інші порушення прав людини під час війни.

Приміром, сирійська громадська організація "Мнемоніка" створює власний архів цифрових доказів таких злочинів і порушень. І нині, крім сирійського, формуються також український, суданський та єменський архіви.

Правозахисники й журналісти об'єднали свої зусилля не за географічною ознакою. Ідеться про наявність об'єктивної потреби в таких архівах та експертизу, які є в усіх цих країнах.

Чому потрібна співпраця зі США

Нині Україна потребує посередництва й залученості США до перемовин із Росією.

Вона також потребує цього й на Близькому Сході, зокрема для протидії обходу санкцій, які вже накладені на РФ.

Саме в країнах Перської затоки та Туреччині російська влада та бізнес знаходили спосіб, як обійти міжнародні обмеження. Тут можна було торгувати підсанкційними товарами, отримати страховку для російського бізнесу чи домовитися про перевезення російської нафти, попри всі офіційні заборони.

На думку дипломатів та експертів, з якими спілкувалася ВВС, суттєвих змін в цьому питанні не варто очікувати. Як і сподіватися, що арабські країни чи Туреччина приєднаються до санкцій ЄС і США.

А ось американські вторинні санкції можуть допомогти обмежити дії банків, інших фінустанов та бізнесів, які сприяють росіянам в обході санкцій у країнах Близького Сходу.

Ідеться про санкції, що накладаються за трансакції в інтересах юридичних осіб, які торгують підсанкційними товарами або ж які внесені в "чорні списки". Це можуть бути фірми-посередники з третіх країн чи підсанкційні енергетичні та оборонні компанії РФ. Якщо хтось має справу з такими компаніями, то отримує блокування активів і рахунків з боку американського мінфіну.

Отже, на Близькому Сході Україні доведеться балансувати між власними інтересами та інтересами його країн, а також і США.

В довшій часовій перспективі це може бути не простим завданням.