40 років аварії на ЧАЕС: чи захищає від радіації нове укриття після удару Росії

Коли 26 квітня 1986 року сталася аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС, Тетяна Скопич разом з друзями вилізла на дах будинку у місті Прип'ять, щоб подивитися на пожежу.

"Сяйво було неймовірне. Вогонь було видно здалеку. Чому я це зробила? Коли тобі 17 років і про небезпеку радіації ти нічого не знаєш, то подивитись на таку пожежу – перше, що прийшло нам в голову", - пригадує Тетяна.

Примусова евакуація з Прип'яті, страх перед радіацією – все це сталося пізніше. А тоді в ніч з 25 на 26 квітня Тетяна, як і багато інших мешканців міста-супутника атомної станції Прип'ять, дивились на пожежу, не уявляючи, як вона змінить їхнє життя і життя багатьох людей в Україні.

Тієї ночі Тетяну та ще кількох дівчат покликали допомогти у місцевій лікарні у Прип'яті, куди привозили поранених пожежників зі станції. Дівчатам нічого не пояснювали, радіацію у них не міряли. Говорили, що просто сталася аварія на станції, там триває пожежа.

Їм наказали мити підлогу за кожним, хто зайде у лікарню. Вони мили її до ранку 26 квітня.

"Тієї ночі я бачила людей зі страшними опіками. Вони були ніби опечені вогнем. Але це були дивні опіки, коли волосся, вії все на місці, але шкіра повністю вкрита пухирями", - згадує жінка.

Через 200 днів після аварії ціною величезних зусиль і здоров'я тисяч ліквідаторів над руїнами четвертого енергоблока ЧАЕС побудували об'єкт "Укриття", який з часом почали називати "Саркофаг".

Він поховав під собою сотні тон ядерного палива, радіоактивного пилу і всього того, що залишилось від ядерного реактора.

За роки після Чорнобильської аварії у "Саркофазі" поступово утворювалися величезні щілини та діри, площа яких з часом сягнула понад тисячі квадратних метрів. Радіація знову могла потрапляти назовні.

Потрібно було щось надійніше та довговічніше. У 2016 році над "Саркофагом" побудували величезну залізну арку - "Новий безпечний конфайнмент" (НБК), щоб знову захистити світ від радіації Чорнобиля.

На будівництво споруди, що вища за Статую Свободи і Біг Бен, пішло 10 років і понад 2 млрд євро, які зібрали десятки країн-донорів.

"Новий безпечний конфайнмент" (НБК) мав герметично закрити зруйнований 4-й енергоблок на 100 років. Однак, у лютому 2025 році у нього влучив російський безпілотник.

Наслідки цього удару відчуваються і досі.

Що відбувається у новому об'єкті укриття після удару безпілотника, якими є наслідки російської окупації для ЧАЕС, чи загрожує світу знову Чорнобильська радіація, розбиралась ВВС News Україна.

"Новий безпечний конфайнмент" перестав бути безпечним?

Те, що сталося в Чорнобилі вночі 14 лютого 2025 року, коли російський шахед поцілив в арку, може мати наслідки на роки, говорить ВВС News Україна директор Чорнобильської АЕС Сергій Тараканов.

За його словами, тоді удар утворив величезний отвір у "Новому безпечному конфайнменті" (НБК) та спричинив пожежу, яка тривала кілька тижнів. Під час пожежі вигоріла значна площа герметичної мембрани арки.

У цій мембрані пожежники були змушені зробити 340 отворів, щоб локалізувати вогнища горіння.

За рік, що минув після удару, будівельники закрили дірку від влучання шахеда. Однак, це тільки початок тривалого ремонту. Попереду величезна робота з закриття цих 340 отворів і повернення герметичності конфайнменту.

"Новий безпечний конфайнмент залишається цілісним, але наразі він не є герметичним", - пояснює директор ЧАЕС.

Чому це важливо? Арка над "Саркофагом" складається з внутрішньої та зовнішньої обшивки, так званого кільцевого зазору. Під час будівництва використали багато кілометрів товстих металевих панелей, які герметично закрили зруйнований ядерний реактор і все, що всередині нього.

Для НБК спроєктували спеціальні системи вентиляції, щоб підтримувати певний рівень вологості і сповільнити корозію конструкцій, пояснює Тараканов. Також необхідно підтримувати різницю тиску між кільцевим зазором і основним об'ємом, що створює додатковий бар'єр для радіації.

"Але в чому проблема? Оскільки немає герметичної мембрани, то вся ця система не працює. Зараз існує вільне сполучення між внутрішньою частиною арки та зовнішнім світом. Ми не можемо підтримувати там потрібну вологість. Як наслідок, очікуємо, що корозія почне прискорюватись десь з 2030 року", - каже Тараканов.

Іншими словами, існує загроза, що конструкції укриття можуть заіржавіти.

Після атаки дрона у 2025 році представники Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) проаналізували стан укриття і тоді прийшли до висновку, що воно втратило "основні безпекові функції", включаючи здатність до утримання радіації.

Чи є загроза витоку радіації

"Якщо я зараз скажу, що загрози немає, це буде неправда", - каже у розмові з ВВС директор ЧАЕС Сергій Тараканов.

За його словами, наразі ситуація на ЧАЕС стабільна і збільшення радіаційного фону не фіксують.

Однак вже п'ятий рік через Чорнобильську зону пролітають сотні дронів і ракет. Кожен дрон над ЧАЕС – це потенційна загроза витоку радіації, вважає Тараканов.

Часом від прольоту ракет і дронів гуло так, що аж стіни тремтіли, розповідає ВВС працівник станції Василь Антоненко. Він працює на ЧАЕС 36 років. Був на своєму посту під час окупації станції у 2022 році - забезпечував ЧАЕС водою.

Василь працює вахтовим методом і по 10 днів живе на станції. Майже щоночі він чує, як дрони пролітають над ядерним об'єктом.

Крім самої атомної станції у зоні відчуження є ще низка об'єктів, влучання у які може закінчитися ядерною аварією. Це різні види сховищ відпрацьованого ядерного палива, комплекси з переробки твердих і рідких ядерних відходів.

"У разі влучання у будь-який з цих об'єктів це буде радіоактивне забруднення території", - говорить Тараканов.

Особливо він наголошує на небезпеці ударів по самому НБК та навіть поблизу нього.

За словами, директора, якщо дрон, чи ракета впадуть навіть за 200-300 метрів поруч з аркою, це може призвести до сейсмічного впливу і обвалу конструкцій старого "Саркофага" всередині.

Як пояснює директор Чорнобильскої АЕС, старий об'єкт укриття ("Саркофаг") будували в 1986 році в умовах колосальної радіації.

"Тоді було неможливо дотримуватися стандартів будівництва. Він мав прослужити 20 років, а стоїть вже 40. Він має нестабільні конструкції від самого початку", - каже чиновник.

Саме тому величезну загрозу несе будь-який вибух навіть неподалік зруйнованого 4-го реактора.

"Якщо таке станеться, жодний інженер у світі не дасть гарантії того, що об'єкт укриття не обвалиться. Це може спровокувати радіоактивний витік, адже НБК не є герметичним. І тоді радіоактивна хмара підніметься у повітря і може піти у будь-який напрямок", - каже Тараканов.

Він нагадує, що всередині арки, під старим "Саркофагом" лежать сотні тон паливовмісних матеріалів, що включають ізотопи урану, плутонію, цезію, стронцію та амеріцію.

Їхні періоди напіврозпаду становлять від десятків до сотень тисяч років.

Якщо ці елементи вийдуть на зовні і випадуть у вигляді дощів, їхній вплив на все живе буде величезним.

У численних звітах МАГАТЕ йдеться, що під зруйнованим 4‑м енергоблоком ЧАЕС і досі залишаються небезпечні радіоактивні матеріали. Вони потребують постійного контролю та надійної ізоляції. Вони не мають потрапити на зовні.

Коли арку повністю відремонтують

На початку жовтня 2025 року отвір у зовнішній обшивці Арки закрили захисним екраном.

Наступний етап, каже директор ЧАЕС - закрити 340 отворів у мембрані. Це мають зробити українські підрядники до кінця 2026 року.

Але далі, за його словами, чекає ще важче завдання - відновити повну герметичність арки, щоб утримати всередині радіоактивні речовини.

Як це будуть робити, поки що невідомо. Французькі інженери, які будували арку, мають розробити технологію, як провести ремонт над самим реактором.

"Зараз такої технології не існує", - каже директор станції.

Коли новий конфайнмент будували, його створювали не над реактором, а за 160 метрів від нього. У зоні, де не така велика радіація. Його звели там, де люди могли працювати, а потім пересунули і накрили ним реактор.

Мембрана, що вигоріла після удару дрона, розташована всередині арки. Тобто роботи мають проводитися над "Саркофагом", де висока радіація.

У місці з таким високим рівнем опромінювання людина може працювати не більше 20 годин на рік, розповідає Тараканов.

Щоб зробити арку знову герметичною, там мають замінити усі пошкоджені мембрани; відремонтувати системи обслуговування основних кранів, сталевих несучих конструкцій, відновити повну герметичність зовнішньої обшивки.

Якщо роботи почнуться негайно, є шанс повного відновлення всіх захисних функцій арки до 2030 року.

За попередніми підрахунками Європейського банку реконструкції та розвитку, цей ремонт може коштувати 500 млн євро. Україна звернулась за допомогою до донорів.

"Покладаємося на добру волю донорів, що ці гроші зберуть за 2-3 роки", - каже директор ЧАЕС.

Поки що підписаний контракт на першу частину ремонту, яка триватиме 18 місяців і коштуватиме приблизно 30 млн євро.

Новий безпечний конфайнмент побудували на сто років, щоб дати наступним поколінням час вирішити, що робити з небезпечними уламками 4-го енергоблоку під ним, щоб безпечно демонтувати нестабільні конструкції старого "Саркофагу".

"Всередині є сотні тон палива – це така застигла лава з рештків ядерного палива, з бетону, металевих конструкцій. Нам потрібно ці рештки дістати і зберегти десь. Тому нам потрібні ці 100 років, щоб спланувати подальшу роботу", - розповідає директор ЧАЕС.

"Вони хочуть повторити тут Фукусіму"

Ще однією величезною загрозою для ЧАЕС і для всієї зони відчуження директор станції називає блекаути, повне знеструмлення станції після російських атак.

За останні пів року Чорнобильська станція чотири рази залишалась без світла.

На ЧАЕС є дизель-генератори і запас палива, однак, як каже Сергій Тараканов, це також потенційно небезпечна ситуація. Адже для зберігання та охолодження величезної кількості відпрацьованого ядерного палива, яка зараз є у Чорнобилі, потрібна електроенергія для роботи насосів, що подають воду.

Говорячи про небезпеку блекаутів, чиновник згадує аварію на японській атомній станції "Фукусіма" у 2011 році, наслідком якої стало радіоактивне забруднення значної території. Та аварія почалась з втрати зовнішнього живлення станції.

Директор станції розповідає, що з трьох енергоблоків ЧАЕС, які перебувають у стадії зняття з експлуатації, вивантажили 21 тисячу відпрацьованих ядерних збірок, які зберігають на майданчику у ЧАЕС. Ядерна збірка - це блок з ядерним паливом, який ставлять у реактор, щоб він виробляв тепло й електроенергію.

Також у Чорнобильській зоні діє найбільше сховище ядерного палива у світі.

"Це паливо все ще генерує тепло і для його охолодження потрібна електроенергія", - пояснює директор атомної станції.

Чи страшно працювати на ЧАЕС

На ЧАЕС час від часу зникає світло, над ядерними об'єктами літають дрони, а також внаслідок російського вторгнення порушилась логістика довкола станції.

Тепер, щоб дістатися на роботу зі Славутича, кілька сотень робітників їздять не напряму через територію Білорусі, а в об'їзд через Київську область. Замість 40 хв тепер на дорогу йде по 6 годин.

Через це близько 500 людей мають постійно жити поблизу ЧАЕС під час своїх вахтових змін - по 10 чи по 13 днів.

На запитання ВВС, чи страшно 10 днів підряд жити на ЧАЕС, коли таке відбувається навколо, працівник станції Василь Антоненко відповідає, що вже до цього звик.

Він працював на станції під час окупації станції російськими військами, забезпечуючи ЧАЕС водою у лютому-березні 2022 року.

Був на роботі через кілька днів після влучання в захисну арку російського дрона у лютому 2025 року.

"Паніки у мене не було. Подзвонив хлопцям на роботу. Дізнався, що всі живі і слава Богу, нас вже нічим не налякаєш", - каже Василь.

26 квітня 1986 року він як і Тетяна Скопич став свідком аварії на ЧАЕС. Його не пустили до Припʼяті, де він тоді жив, і він повернувся до батьків у село Стечанка садити город.

За тиждень їхнє село, як і багато інших сіл, примусово евакуювали. Врожай з тих городів вже ніхто не збирав.

В примусову евакуацію у квітні 1986 року поїхала і 17-річна Тетяна Скопич, яка з даху будинку дивилась на пожежу ЧАЕС.

Далеко від рідного дому Василь і Тетяна одружилися. Вже багато років родина живе у Славутичі - місті атомників, яке звели замість Припʼяті.

"Я 36 років працюю на ЧАЕС. Я вірю в Бога. Що має статися, то станеться", - говорить Василь про свою роботу.

"Ми 40 років тому таку страшну аварію пережили на ЧАЕС, що здається зараз не так все страшно. Війна набагато страшніша",- говорить його дружина Тетяна.