Коли табу не існувало. 10 інтимних фото Парижа, якого більше немає

Жінка і чоловік за столиком у кавʼярні перед поцілунком.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Час прочитання: 8 хв

Легендарний фотограф Брассаї "невимушено переходив від нетрів до ексклюзивних салонів" і зафіксував борделі, гей-бари й закапелки нічного Парижа в його радикальні міжвоєнні роки.

Фотографії Брассаї із закоханими в кафе, гаргульями Нотр-Даму та вулицями Монмартра, освітленими ліхтарями, належать до найіконічніших образів Парижа.

Як піонер нічної фотографії, він сформував уявлення про місто як про осередок романтики, назавжди застиглий у туманному присмерковому світі тіней.

"Париж, про який ви мрієте, – це Париж Брассаї", – каже в інтерв'ю BBC Анна Телльгрен, кураторка виставки "Brassaï: The Secret Signs of Paris" у стокгольмському Moderna Museet.

Утім його доробок значно ширший за вибрану групу знімків, відтворених на листівках.

Справжнє імʼя Брассаї – Дюла Галас. Він народився 1899 року в Брашові, Трансильванія, що тоді входила до складу Угорщини, а тепер це місто в Румунії. Навчання мистецтву майбутній Брассаї розпочав у Будапешті 1918 року, а продовжив – у Берліні.

До французької столиці він прибув 1924-го, де занурився в таємне нічне життя міста у міжвоєнні роки – епоху, коли не існувало табу.

Інстинктивно тягнучись до міських маргіналів, він відвідував бали для гомосексуалів, гей-бари та борделі, зобразивши їхні внутрішні світи без жодного вуаєризму чи морального осуду.

"Він був одним із перших, хто пішов туди й задокументував ці середовища. Це дуже рання документація квір-життя", – зазначає Телльгрен.

1933 року Брассаї опублікував добірку своїх робіт у книзі "Paris de Nuit" ("Нічний Париж"), що принесла йому миттєву славу. Однак невдовзі після Другої світової війни сувора цензура завадила публікації його більш інтимних фотографій.

Лише 1976 року він зміг видати "Le Paris Secret des Années 30" ("Таємний Париж 1930-х"). У поєднанні ці дві книги відкривають захопливе вікно у світ, утрачений назавжди.

Тут ми розглядаємо десять із його найвиразніших образів міста.

1. Освітлена Ейфелева вежа

Вежа піднімається з темряви, обвішана вогнями, що розчиняються в густому тумані. Низ оточений розсіяними ліхтарями і тьмяними силуетами дерев. Контури м’які, світло здається вологим і холодним, ніби ніч поглинає метал.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Підпис до фото, Оригінальна назва - La Tour Eiffel éclairée, 1931 рік
Пропустити Whatsapp і продовжити
BBC Україна тепер у WhatsApp!

Як дізнатися головне про Україну та світ?

Підписуйтеся на наш канал тут.

Кінець Whatsapp

Цей приголомшливий знімок Ейфелевої вежі демонструє майстерність Брассаї у нічній фотографії, яка в 1930-х роках потребувала численних спроб і помилок безпосередньо на місці зйомки, а також винахідливості в темній кімнаті.

Як розповів BBC Філіп Рібейроль, племінник Брассаї, створення таких зображень "передбачало використання скляних фотопластин у камері Voigtländer Bergheil на штативі, що дозволяло довгі експозиції... Понад усе це вимагало масштабної роботи в темній кімнаті, яка завдяки майстерній грі контрастів і півтонів під безпечним світлом підсилювала його загострене відчуття композиції".

Простіше кажучи, щоб зробити нічні знімки, Брассаї працював із важкою камерою на штативі та скляними фотопластинами, адже інакше за слабкого світла зняти було неможливо.

Йому доводилося імпровізувати – оцінювати освітленість без приладів (в цьому допомагали різні пачки цигарок) і буквально на око визначати відстань до об'єктів. Втім, ключовою була робота в темній кімнаті, де він вручну вибудовував світло, тіні й напівтони, доводячи композицію до потрібного настрою.

2. "Сходи пагорба Монмартр"

Круті кам’яні сходи спускаються вниз між голими деревами. Старі ліхтарі стоять уздовж поручнів, кожен освітлює свій клаптик бруківки. Людей немає. Простір тихий, холодний, наче застиглий у передранковому тумані.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Підпис до фото, Оригінальна назва - "Escalier de la Butte Montmartre", бл. 1937-го

Знімки Брассаї – чи то запаморочливі, обсаджені деревами сходи Монмартру, що стрімко занурюються в тіньовий світ унизу, чи численні персонажі, для яких ніч стала власною територією – ніколи не були простими фіксаціями конкретної сцени.

"Вони не прагнуть документувати середовище, а радше витягти з нього приховану істину", – каже Рібейроль.

"Ніч діє як проявник у темній кімнаті фотографів: вона спрощує форми, моделює світло, відокремлює тіла й перетворює міський простір на театр примар. Те, що фіксує Брассаї, – це стани буття: самотність, бажання або безцільне блукання, але також і ситуації – ті миті, які ми переживаємо, а потім намагаємося описати", – пояснює він.

3. "Закохана пара в маленькому паризькому кафе, Італійський квартал"

Молода пара сидить за столиком у кутку кавʼярні: над деревʼяним сидінням з темного дерева, наче шпалери висять дзеркала. Жінка з гладко зачесаним волоссям і яскравою помадою відкинула голову назад і усміхається, вона тримає руку з цигаркою біля вуха й заплющує очі, ніби насолоджуючись моментом. Чоловік. Чоловік у темному костюмі з блискуче зачесаним набік волоссям притискається ближче. Він нахилився, щоб поцілувати її, тримаючи рукою за талію. На столі кавові чашки, келих, пачка сигарет. Дзеркала множать їхні обличчя, створюючи відчуття тісної, задимленої інтимності.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Підпис до фото, Ориг. "Couple d'amoureux dans un petit café Parisien, quartier d'Italie", приблизно 1932 рік, надруковано бл. 1970-го

Двоє закоханих, які дивляться одне одному в очі, а їхні сповнені почуттів обличчя відбиваються у дзеркалах за спинами, – ймовірно, найвідоміший знімок Брассаї.

Як і багато його фотографій, він був постановочним, і, найімовірніше, фотографові знадобився час, щоб вибудувати довіру з парою та отримати цей кадр.

"Його метод полягав у тому, щоб його хтось представляв у барах – тоді його приймали, коли він фотографував", – пояснює Телльгрен.

"Він завжди носив із собою кілька фотографій, щоб показати людям, над чим працює", – розповідає вона і додає, що фотограф часто дарував героям світлин копії зроблених знімків.

4. "Товстунка Клод і її кохана в Monocle"

Струнка жінка в сукні з відкритими плечима сперла голову на руку, погляд порожній і втомлений. Поруч сидить коротко підстрижена, кремезна жінка в чоловічому костюмі й краватці, обійнявши другу. На столі – порожні склянки, тарілки, соломинки та пачка цигарок. Атмосфера напружена, ніби очікування або виснаження після ночі.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Підпис до фото, Ориг. "La grosse Claude et son ami, au Monocle", бл. 1932-го

Брассаї зробив кілька знімків клієнтури La Monocle – одного з перших лесбійських барів Парижа і, безперечно, найвідомішого. Серед відвідувачок була Марлен Дітріх, а мати Едіт Піаф співала в кабаре.

"Товстунка Клод", зображена тут разом зі своєю коханою, була особливо помітною постаттю. Вона, як розповідає Телльгрен, "була знаною спортсменкою і доволі відомою на той час". Однак під час війни її життя зробило шокуючий поворот.

"Вона стала інформаторкою нацистів і була вбита Рухом опору в 1944 році", – зазначає Телльгрен.

5. "Мала Біжу" в барі "Місяць", Монмартр

Повна жінка середнього віку дивиться прямо й спокійно, майже з викликом. На ній капелюх із квіткою, хутряне пальто, шари перлів, браслети, масивні каблучки. В одній руці сигарета, в іншій – келих.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Підпис до фото, Ориг. "La Môme Bijou", 1932 рік

Її вражаючий одяг, розкішні прикраси й дещо пихата постава легко пояснюють, чому Брассаї був зачарований загадковою фігурою, відомою як La Môme Bijou – Мала Біжу.

Він "побачив її в одному з барів – саму, з келихом вина – і був повністю нею захоплений. Здається, вона була колишньою куртизанкою. Йому розповідали, що на межі 1900-х років вона була дуже багатою жінкою, а згодом постаріла й втратила все", – каже Телльгрен.

6. "Вбирання в борделі, вулиця Кенкампуа"

Чоловік стоїть спиною до камери, в простій світлій сорочці та штанях, має ідеально зачесане назад волосся. У дзеркалі деревʼяної шафи видно оголене тіло жінки, зігнутої, щоб взутися, й наполовину схованої. Кімната виглядає маленькою та має кахляні стіни.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Підпис до фото, Ориг. "Toilette dans une maison de passe, rue Quincampoix", бл. 1932-го

Під час своїх нічних мандрів Парижем Брассаї заходив до багатьох борделів, однак його інтерес ніколи не був хтивим.

"Його цікавили люди, яких він зустрічав, і, думаю, це добре видно, наприклад, у портретах повій. Відчувається, що вони певною мірою його прийняли", – каже Телльгрен.

Очевидно, цього не можна сказати про клієнтів борделів, які, схоже, не бажали, щоб їх фотографували. Щоб отримати такі знімки, як цей, Брассаї доводилося залучати свого асистента, який позував у ролі клієнта, хоча цей факт став відомий лише після смерті фотографа.

7. "Банда Гранд Альбера, Італійський квартал"

П’ятеро чоловіків у кепках і темних піджаках стоять щільною групою, повернуті вбік світла. Один курить. Силуети різко окреслені, тіні падають на бетонну стіну. Вигляд робітничий, замкнений, ніби змова або мовчазне очікування.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Підпис до фото, Ориг. "La bande du Grand Albert, quartier Italie", бл. 1931–1932 рр.

"Брассаї завжди мусив здобувати довіру тих, кого хотів фотографувати: отримувати їхній дозвіл, але передусім – жодним чином не компрометувати автентичність сцен”, – каже Рібейроль.

“Проте, за словами спадкоємця фотографа, іноді в нього не було іншого вибору, окрім як "застосовувати матеріальні засоби, щоб домогтися співпраці від людей, до яких важко було наблизитися", – таких як Великий Альбер, кримінальний авторитет.

8. "Кікі з Монпарнаса та її подруги Тереза Трез де Каро та Лілі"

Три жінки різної статури лежать упереміш, у повсякденному одязі – сукні, панчохи, туфлі не зняті. Обличчя розслаблені, пози незручні. Поруч на тому ж дивані лежать двоє собак, притиснуті до жіночих ніг. Враження втоми, побутової близькості й тимчасового притулку.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Підпис до фото, Ориг. "Kiki de Montparnasse avec ses amies Thérèse Treize de Caro et Lily", бл. 1932-го

Одночасно з дослідженням паризького дна Брассаї спілкувався й у богемних мистецьких колах.

"Те, що робить Брассаї унікальним, – це його здатність невимушено переходити від нетрів до найексклюзивніших паризьких салонів, постійно контактуючи з мистецькою елітою", – каже Рібейроль.

На знімку – Кікі де Монпарнас, художниця, співачка, кабаре-артистка і легендарна постать паризького авангарду, що лежить на дивані в картатій сукні. Колишня коханка Мен Рея, вона була моделлю для багатьох його найвідоміших робіт, зокрема "Le Violon d'Ingres".

9. "Бал у Magic-City, вулиця Університетська"

Чоловіки в сукнях, з хвилястими зачісками, макіяжем і прикрасами рухаються в тісному натовпі. Частина в жіночому вбранні, частина в капелюхах і безрукавках. Обличчя близько одне до одного, тіла плутаються. Простір задушливий, святковий і тілесний.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Підпис до фото, Ориг. "Bal au Magic-City, rue de l'Université", 1931 рік

Деякі з найвиразніших фотографій Брассаї зображують дреґ-бали, які двічі на рік відбувалися в танцювальному залі Magic-City: напередодні Масляного вівторка та в третій четвер Великого посту.

На ці події поліцейська префектура надавала особливий дозвіл чоловікам перевдягатися в жіночий одяг – трактуючи це як частину карнавальної традиції перевертання соціальних і гендерних ролей. Хоча носіння жіночого вбрання в інший час формально не заборонялося, танці чоловіків із чоловіками у жіночому одязі були під забороною.

Рібейроль розповідає BBC, що Брассаї познайомився зі спільнотою Magic City завдяки постаті на ім'я Антуан, відомому як Король перукарів. Пароль "Друг" гарантував вхід на бал.

10. "Один костюм на двох, бал у "Magic-City"

Оголений по пояс худий чоловік притискається грудьми до іншого чоловіка в піджаку, капелюсі з оголеними ногами. Їхні руки обвивають одне одного. Простір схожий на сцену або закулісся, з важкими шторами й жорстким світлом.

Автор фото, Архів Брассаї / права належать спадкоємцям Філіпа Рібейроля

Підпис до фото, Ориг. "Un costume pour deux, bal du Magic-City", 1931 рік

Не всі прошарки суспільства були такими ж відкритими, як Брассаї. У 1934 році бал Mi-Carême заборонили після тиску ультраправих груп Action Française та La Liberté. Хоча наприкінці 1930-х його відновили, вважається, що він став набагато стриманішим, ніж у часи розквіту.

Повоєнний Париж став більш пуританським. Хоча може здаватися спокусливим трактувати творчість Брассаї як свідому спробу зафіксувати епоху на межі зникнення, Рібейроль вважає, що це хибний підхід.

"Його знімки – це не стільки заздалегідь продуманий акт збереження, скільки свідчення захоплення людьми, що проходять повз, швидкоплинними моментами й мінливими атмосферами. Саме ця уважність надає його фотографіям ретроспективно меланхолійного виміру – ніби вони несвідомо несли в собі пам'ять про світ, приречений на зникнення", – говорить він.

Виставка "Brassai: The Secret Signs of Paris" триває в Moderna Museet у Стокгольмі до 4 вересня.

Skip Підписуйтеся на нас у соцмережах and continue readingПідписуйтеся на нас у соцмережах

End of Підписуйтеся на нас у соцмережах