Внутрішня тиша фотографа Мартіни Франк

Мартіна Франк - одна з найвідоміших фотохудожниць XX століття і перша жінка, яка стала членом легендарного агентства Magnum. Вона закарбувала боротьбу жінок за свої права і присвятила свою творчість тим, про кого суспільство воліє забути.

Щира, доброзичлива і сором'язлива, вона також мала незламну вдачу, яка допомогла їй переступити межу своєї статі та свого походження.

Вона працювала в жанрах портретного, ландшафтного і репортажного фото. Вона висвітлювала боротьбу жінок за свої права, а улюбленою темою її творчості стали зворушливі портрети старих людей.

Франк народилася в Антверпені в заможній родині колекціонерів і поціновувачів мистецтва. Вона вивчала історію мистецтва і сподівалася стати музейним куратором.

Але її плани несподівано змінила тривала подорож Азією, яку вона здійснила зі своєю подругою, майбутньою режисеркою Аріаною Мнушкіною.

Самостійна подорож двох юних жінок була досить неординарним вчинком на той час.

Під час мандрів Індією та Тибетом Мартіна невпинно знімала краєвиди та людей на "Лейку", яку їй позичив її кузен. Так вона виявила свою пристрасть і талант до фотографії.

"Мої спогади - це краса всюди: обличчя, краєвиди, жести, предмети побуту, мені так подобалося все це фотографувати", - згадувала вона пізніше.

По поверненню Франк вирішила навчатися фотографії професійно, вона влаштувалася стажисткою до журналу Time Life Magazine, де вона мала допомагати іноземним фотожурналістам у відрядженні.

Її унікальному стилю притаманна ретельна побудова кадру і композиції.

На відміну від багатьох фотографів того часу, які в гонитві за сенсацією змагалися з телебаченням, Франк створювала фотографії поза часом, які й сьогодні не втрачають своєї актуальності.

Її талант швидко помітили, і Франк незабаром стала позаштатним фотографом Vogue, Life і Sports Illustrated. А потім отримала замовлення на фотокаталог робіт скульптора Етьєна Мартена.

Виховання в художньому середовищі вплинуло на те, що вона завжди захоплювалася митцями, і це захоплення виявляється в створених нею образах.

Насамперед добре їй вдавалися портрети, про що її майбутній чоловік Анрі Картьє-Брессон якось сказав, що вона вміє "передати внутрішню тишу людини".

Ту мить, "коли людина більше не посміхається і не переймається тим, як вона виглядає", - пояснює Агнес Саєр, художня керівниця Фонду Анрі Картьє-Брессона, який наразі проводить велику ретроспективу робот Мартіни Франк.

Одним з найкращих ранніх прикладів цього, на думку Саєр, є портрет поета Альберта Коена.

"Ви бачите на знімку, яким глибоким поглядом він раптом дивиться на неї", - зазначає дослідниця.

У той самий час Франк разом з Аріаною Мнушкіною засновує авангардистську групу Théâtre du Soleil, ставши її офіційним фотографом і залишаючись ним до кінця свого життя.

У напруженій політичній атмосфері 1960-х вона перетворюється на активного борця за рівність. Для Франк, з її аристократичним походженням і природною стриманістю, це було непросте середовище і складна роль.

"Їй довелося певним чином переступити через свої кордони", - вважає Саєр.

І зробивши це, Франк почала фотографувати студентські протести на бульварі Сен-Жермен у травні 1968 року, а також вистави Théâtre du Soleil, які проходили на окупованих протестувальниками заводах.

Загострення пристрастей

Франк навряд чи могла залишатися байдужою до руху за права жінок, який почав ширитися світом, насамперед тому, що й вона сама опинилася в професії, в якій переважно домінували чоловіки.

Вона захопилася Рухом за звільнення жінок у Франції і почала висвітлювати їхні протести.

У 1970 році вона зробила світлину для першого видання журналу Torchon Brüle, назва якого буквально перекладається як "палаючі рушники", але також означає "загострення пристрастей".

Того ж року вона вийшла заміж за Картьє-Брессона, який був на 30 років старше за неї й з яким вона познайомилася під час роботи в Time Life.

Саєр, яка особисто знала обох, каже, що це була ще одна межа, яку Франк переступила.

Вона пригадує слова брата Франк, який на похороні Картьє-Брессона розповів, що родина Франків була дуже проти цього шлюбу.

"А вона заявила батькам: "Волію провести 30 років з генієм, ніж 60 - з йолопом", - розповідає Саєр.

Франк у певному сенсі пощастило, що Картьє-Брессон на той момент залишив фотографію і, таким чином, між ними не було жодної конкуренції.

Натомість вони обговорювали мистецтво, літературу та політику, і ці розмови, безперечно, збагачували її творчість.

"Анрі надихав мене, він давав мені простір", - казала вона пізніше.

Протягом 1970-х років Мартіна продовжувала висвітлювати боротьбу жінок за рівні права, фотографуючи демонстрації за реформу закону про розлучення та закон Сімони Вейль, який зрештою дозволив аборти.

Вона також відвідувала феміністські демонстрації в Нью-Йорку, на Кіпрі та в Пекіні.

Вона була співзасновницею агентства Viva, відомого своїми гостро соціальними проектами, присвяченими, зокрема, питанням родини у Франції.

Але наприкінці 1970-х Мартіна вирішила повністю зосередитися на темі, яка цікавила її найбільше - зображенні похилого віку.

Не зовсім зрозуміло, чому вона так захопилася саме цією темою. "Можливо, тому, що в неї був вже немолодий чоловік? А, може, й тому, що вона дійсно співчувала цим людям".

Франк наділила гідністю і повагою людей, яких суспільство зазвичай маргіналізує. Вона не приховувала самотності та деградації, але й не вдавалася до пафосу чи трагічності.

Вона часто робила акцент на жвавому погляді та виразу обличчя вже немолодої людини, підкреслюючи силу особистості, яка проступає крізь спотворені віком риси.

У 1980 році вона стала асоційованим членом фотоагентства Magnum, а в 1983 - повноправним. Вона - одна з лише кількох жінок, які заслужили такого визнання.

Саме цього року вона зробила низку портретів видатних жінок, зокрема Мнушкіної і режисерки Аньєс Варда, для виставки "Жінки-творці".

Картьє-Брессон був у захваті від її успіху.

І хоча для багатьох вона завжди була "дружиною Картьє-Брессона", для нього вона залишалася єдиним найкращим фотографом.

Коли на вечері, присвяченій відкриттю виставки Франк, одна з гостей запитала його, чим він займається, він відповів: "Я - чоловік мисткині".

Наприкінці 1980-тих пара захопилася буддизмом. Франк передусім зацікавили "тулку", хлопчики, яких вважали реінкарнаціями буддійських монахів.

Під час подорожей до Тибету вона фотографувала дітей та їхніх вихователів. На цих знімках чудово закарбовано дитячу щирість, яку зберігають їхні обличчя, попри всю серйозність уготованої їм майбутньої ролі.

Вона також зробила серію світлин дітей з Тибету, яких їхні батьки заради безпеки і освіти відправили до Індії. Знайомство з ними змусило її замислитися про тяжке становище біженців.

В одному зі своїх останніх інтерв'ю у 2007 році Франк заявила, що планує зосередитися на проблемі біженців як тривалого наслідку військових конфліктів.

Співчуття, щирість і повага до людей, які опинилися на узбіччі життя, завжди були головними темами творчості Франк.

І сьогодні, коли суспільству цих якостей часто бракує, її роботи здаються більш вчасними, ніж будь-коли.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв'яжуться.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

...