Чому авторка зіркового Гамнета написала книгу про голод та землю

Коли я дзвоню у двері будинку Меґґі О'Фаррелл в Единбурзі, я дещо нервово розмірковую, чи не стала відома письменниця трохи зірковою після кількох бурхливих місяців, які вона щойно пережила.

Вона подорожує між Великою Британією та США, відвідує заходи на червоній доріжці та отримала премії BAFTA та "Золотий глобус" за екранізацію свого роману "Гамнет".

Новий роман О'Фаррелл "Земля" виходить майже одразу після її участі в блискучих голлівудських перегонах.

"Це те, про що я мріяла", — каже вона мені пізніше під час нашого інтерв'ю.

Я також розумію, що мені треба було б хвилюватися, що в Лос-Анджелесі письменниці запаморочили голову подарункові пакети та лімузини.

Вона відчиняє вхідні двері, широко посміхаючись, у чорно-червоному светрі з написом "КОХАННЯ", тримаючи на руках одного зі своїх трьох котів, і одразу ж пропонує мені та моєму колезі з BBC чай.

Відома письменниця сама вибирала одяг для церемонії нагородження.

"Вони запитали: "Вам потрібен стиліст?" Але мені це здалося дивнуватою ідеєю".

Натомість вона вирішила: "Я просто насолоджуся цим" і одягла – доречно – червоний головний убір з пером на церемонію BAFTA.

Для "Оскара" Меґґі О'Фаррелл обрала чорну вуаль та вікторіанське жалобне намисто з чорного ґаґату.

Нагороди, які вона отримала, поки що залишаються в її підвалі, "поки я не звикну до них", каже вона.

Далі ми з нею говоримо про "Землю" ("Land"), її захопливу нову розповідь, зосереджену навколо історії ірландського картографа, який працював на британську армію в середині ХІХ століття.

"Я хотіла розповісти всю історію Ірландії лише на прикладі цієї однієї ділянки землі", — каже вона.

Вона показує мені рукописний блакитний блокнот, заповнений її ранніми нотатками. На першій сторінці написано "роман про еміграцію", а наступні сторінки заповнені її ремарками та стікерами.

"Я їхала потягом, і перше речення книги просто спало мені на думку – воно було: "Його батько завжди був небагатослівним".

"Я дуже багато написала в тому поїзді, – каже вона. - Я пам'ятаю, що була дуже схвильована, і подорож минула дуже швидко".

Натхненням для цієї книги став її прапрадід, який, як вона дізналася, допомагав британцям креслити карти від 1848 року, під час Великого голоду в Ірландії, який забрав життя щонайменше мільйона людей, а ще більше змусив до вигнання та міграції.

"Вони вносили зміни до другої версії карти Ірландії – і цілком очевидно, чому ці зміни були потрібні. Тому що цей величезний катаклізм (голод) перекроїв країну".

"Земля" – найбільш політичний роман МеґґіО'Фаррелл. Це історія родини, яка намагається знайти свій шлях після того, що сталося. Книга розповідає про колонізацію та спустошення родин, залишених помирати від голоду в маєтках, що належать британським аристократам та землевласникам.

"Цілі села зрівняли з землею, маєтки були переплановані, багато людей було виселено, - от чому було необхідно внести ці зміни. Але в мене у голові не вкладалося, як це — виконувати цю роботу, будучи людиною, яка це пережила", - каже письменнця.

Я запитую Меґґі О'Фаррелл, чи вважає вона, що роль Британії у Великому Голоді досі суперечлива.

Вона каже, що це "складно".

Голод спричинили численні фактори, зокрема фітофтороз картоплі, який знищив основне джерело їжі, а також політичні та соціально-економічні обставини британського колоніального правління.

Поки ірландці голодували, харчі й надалі експортувалися до Британії. У баладі "Поля Атенрі" цей експорт називають "зерном Тревельяна" на честь державного службовця, який відповідав за допомогу Ірландії під час голоду, Чарльза Тревельяна.

О'Фаррелл каже, що його ставлення до голоду в Ірландії "жахає і засмучує".

"У листі він описує голод як Божий суд для ледачого, невдячного, несамостійного народу-нероби. Через рік після того, як він написав цього листа, він отримав лицарське звання за роботу з допомоги голодуючим".

Родина Тревельянів вже вибачалася за свою роль у рабстві (вона володіла плантаціями та рабами на Гренаді у ХІХ столітті).

Але лицарське звання залишається в силі.

"Я б дуже хотіла, щоб британський уряд його скасував. Я не думаю, що він повинен його мати".

О'Фаррелл народилася в Північній Ірландії та переїхала до Британії в дитинстві, спочатку до Уельсу, а потім до Шотландії.

Бути переміщеною особою означає, що "ти все своє життя йдеш поруч із якимось привидом себе самого. Завжди є питання: ким би я була, якби ми залишилися?"

Згадки про минулі "я" та привидів проходять через багато її романів.

Переїзд родини припав на 1970-ті роки, коли напруженість між Британією та Ірландією наростала, і "бути ірландцем у Британії в той час було насправді нелегко".

О'Фаррелл розповідає, як "вчителі дивилися мені в обличчя в дитинстві та питали: "Твій тато в ІРА?"

Роками пізніше, вона згадує, як працювала в лондонській газеті, де колега прийняв телефонне повідомлення від її батька, а потім сказав їй: "Це так смішно, коли я розмовляю з твоїм батьком, я завжди думаю, що він дасть нам 5-хвилинне повідомлення (про бомбу)".

О'Фаррелл накинулася на колег з критикою за "натяк, що мій тато — терорист. Це був дивний момент. Усі були трохи ображені моєю люттю".

Відносини між Ірландією та Британією з того часу покращилися, і люди мають різні думки щодо причини цього.

О'Фаррелл розмірковує, чи це "тому що люди тепер налаштовані менш по-расистськи, чи тому, що, можливо, є новіші хвилі іммігрантів, які перебирають на себе цю ворожість".

"Не ненавидити інших людей"

Боротьба за кордони та землю є так само болючою в багатьох частинах світу сьогодні. Ми зустрілися з письменницею невдовзі після нападів у Голдерс-Грін.

"Я думаю, що зростання расизму насправді турбує всіх, не лише євреїв, не лише мусульман, а й усіх тих, кого деякі люди можуть вважати "іншими", — каже вона.

"Це справді лякає. І я думаю, що всім нам потрібно наполегливо вчити наших дітей та дітей наших дітей не ненавидіти інших людей за те, що вони трохи відрізняються від нас самих".

О'Фаррелл показує мені, де вона пише, ведучи мене своїм садом, "моїм шляхом на роботу", - повз будиночок на дереві та врятовану черепаху до своєї студії зі скла.

"Це дуже приємне місце. В ньому є щось особливе – денне світло та його спокій. Коти ходять на роботу зі мною, а іноді й черепаха".

Вона показує свою колекцію вінтажних авторучок, і каже, що "канцелярське приладдя - це її фетиш".

Незважаючи на 10 романів, Жіночу премію за художню літературу за роман "Гамнет" та кінопремії, О'Фаррелл все ще не "абсолютно" впевнена у власних здібностях.

У неї бувають тижні, каже вона, "коли я сиджу, сховавши голову в руках, і думаю: "Мені доведеться перекваліфікуватися, це катастрофа, мені потрібно знайти іншу роботу".

Насправді вона у розквіті сил. Вона продала понад вісім мільйонів книг по всьому світу, вони перекладені 44 мовами.

Продюсер фільму "Гамнет" запропонував перетворити на фільм і "Землю", і О'Фаррелл підтверджує, що планує написати сценарій до нього.

"Я думаю, що хочу (це зробити). Мені просто важко ставитися до цього спокійно, бо це особисте".

Ми вмовляємо її відвести нас до підвалу, щоб ми могли подивитися на її нагороди за "Гамнет". Вона відмикає двері, кажучи, що "зараз почувається дуже невдячною" та повторюючи, що "вони тут лише тимчасово".

"Золотий глобус" та премії BAFTA досі в коробках на полиці. "Мені не байдуже, але я вважаю, що це якось крикливо їх виставляти на показ…"

"Золотий глобус" особливо важкий.

"Хтось передав мені його на сцені, і я мало не впустила його на ногу Стівену Спілбергу. Уявляєте?"

Меґґі О'Фаррелл вже почала писати новий роман, але каже, що має "забобон не говорити про речі, які я ще не закінчила".

"Земля" вийшла друком 2 червня.

І Спілбергу, можливо, варто подбати про захист взуття - про всяк випадок.